Казки

Казки

Олексiй Полосiн

Збiрка казок для дiтей дошкiльного и молодшого шкiльного вiку.

Олексiй Полосiн

Казки

Бурулька

Весна. Хоч вночi ще мороз господарюе навколо, але зранку виходить сонечко i прогрiвае землю, а вдень так грiе на снiг, який покрив дахи будинкiв, що вiн починае стiкати вниз. Краплi снiговоi води бажають стекти на землю, але мороз хапае iх i робить з них крижинки. І таке трапляеться, що крижинки злипаються, а з них витворюються звисаючi з дахiв крижанi стовпчики, якi ростуть не вгору, а вниз.

Такi стовпчики називають бурульками. Про одну з них я тобi i розповiм.

Якось вранцi снiг почав стiкати з даху, а мороз перетворював краплинки у кригу – з’явилася нова бурулька. Сонечко освiтлювало ii своiми ранiшнiми промiнчиками i вона виблискувала рiзними кольорами веселки. Це тiшило бурульку.

– Дивiться, яка я гарна! – захоплено вигукувала вона. – Я товстенька i прозора, бо моя водичка з чистого снiгу.

– Не поспiшай, маленьке хвалько, – казала стара, товста буруля, що висiла поруч.

 – Почуемо що ти скажеш пiсля обiду.

А маленька бурулька нiчого не чула i захоплено хвалилася, пишалася собою.

Час iшов. Вже минув ранок, полудень. З обiду почало припiкати сонечко.

– Ой, що це? – забiдкалася бурулька. – Менi вже парко, я не втримаюсь i почну танути!..

І дiйсно, через деякий час вона почала стiкати краплями. Так бурулька почала плакати i нарештi зрозумiла слова бурулi – сусiдки, якi та казала вранцi.

– Пробачте, будь ласка, тiтонько! – Звернулася бурулька до сусiдки.

 – Я була неправа, бо загордувала. Менi соромно. Але ж яка я була гарненька вранцi. А зараз, – дивiться! – стала зовсiм тонкою i такою, що й малий вiтерець може мене зламати i скинути на землю.

– Не засмучуйся, дитинко, – сказала мудра буруля. – За нiч та зранку завтрашнього дня ти знову потовстiшаеш i станеш подiбною до мене. Така у нас робота – товстiти та худнути, а одного разу зовсiм зникнути, але не безслiдно, як ось ти зараз. Подивися вниз. Крапля з тебе впала на землю, за нею друга, третя.

Створилося маленьке озерце з чистоi водички. З нього залюбки нап’ються горобчик, ворона i кицька, песик та iншi. Цiеi води iм вистачить, щоби вгамувати спрагу. Господь, який створив свiт i все в ньому, через тебе зробив вкрай важливу для них справу – допомiг iм напитись.

– Дякую, добра буруля, – вiдповiла бурулька. – І вже по iншому почала сприймати свiт навколо себе.

Надiйшла нiч. Бурулька почала товстiшати, бо стала мерзнути.