Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії

Словацький лiнгвiст XIX столiття Павел Шафранек стверджував, що в праслов’янськiй мовi рiчка називалася «руса». Нiбито звiдси походить сучасне слово «русло». Цiлком переконливо, але чи воно так – хтозна.

Вiд себе додам, що в украiнськiй мовi е слово «рух» (в непрямому вiдмiнку «русi»), що означае динамiку, i вiдповiдне дiеслово «рушити», а в росiйськiй е однокореневi iм слова «разруха», «нарушить». Течiя рiчки, як вiдомо, i означае рух. Але, щоправда, може бути й таке, що «рух» жодного стосунку до «русi» не мае.

Все ж на користь цiеi версii говорить те, що ранiше багато рiчок в нашiй мiсцевостi дiйсно називалися Рось або Русь. Наприклад, Нiман. А сьогоднi у Нiмана е притока Россь (Рось). Найвiдомiшою Россю звичайно ж е притока Днiпра. А у неi самоi е притока Росава.

Дуже може бути, що Россю або Руссю прозвали народ, який жив бiля рiчок.

А от що це був за народ – тут складнiше.

Всi тi нiсенiтницi, якi пов’язанi з Руссю в лiтописах, залишають вiдчуття того, що Русь i слов’яни – це майже одне i те саме, але все-таки не до кiнця.

Іноземнi автори, зокрема схiднi, також зближували русiв i слов’ян, але повнiстю не ототожнювали. «…Що ж стосуеться руських купцiв, то вони суть вид слов’ян…» – писав мусульманський iсторик IX столiття Ібн-Хордадбех (цитуеться за книгою Б. О. Рибакова «Киiвська Русь i росiйськi князiвства XII–XIII ст.»).

У своiй книзi Рибаков наводить карту з географiчного трактату 982 року невiдомого автора з назвою «Худуд ал-Алам». В нiй Русь розмiщена всерединi землi слов’ян.

Отже, на територii лiтописних полян, яких, швидше за все, не було, а також цiлком реальних древлян i сiверян перебувала справжнiсiнька Русь. Значно пiзнiше, коли вже були не племена, а князiвства – новгородцi, смоляни, рязанцi, суздальцi – всi вони ходили «на Русь», маючи на увазi Киiв, Чернiгiв i Переяслав. Та й коли князi власними силами впоратися з суперниками не могли, вони закликали варягiв, а не русь.

Досить загадковою е «четвiрка» в особi Аскольда, Дiра, Олега та Ігоря (цих, на вiдмiну вiд Карла Маркса i Фрiдрiха Енгельса, дiйсно четверо). Аскольд i Дiр начеб варяги. Ім’я Дiр, може, i не дуже варязьке за звучанням, але Аскольд – тут уже сумнiвiв немае. В Іпатiiвському лiтописi, найдавнiшому з усiх, що до нас дiйшли, Дiр в декiлькох мiсцях записаний як Дiрда.