Криниця для спраглих. Кіно (збірник)

Дiд пiдбивае сiно, потiм потихеньку, щоб не розломити труну, влягаеться в неi. Босими ногами пробуе дiстати краю, але все вийшло дуже зручно – труна в мiру задовга, в мiру заширока: майстер знав замовника, i все вийшло дуже справно, тiльки сiно коле в голову.

Дiд схопився, побiг до хати, стягнув з тапчана квiтчасте рядно, маленьку подушку. Розстелив, пiдтушковуючи з бокiв, розправив у ногах, поклав пiд голову подушку – i аж тепер улiгся.

Коли це рипнула хвiртка – у двiр з пакунком пiд пахвою чалапае бригадир Оксентiй.

Левка нiби водою знесло з домовини. Вiн хутенько стягнув квiтчасте рядно i застелив зверху домовину – вийшло так, нiби це стоять собi звичайнiсiнькi ночви i господар не дуже хоче виставляти своi злиднi, вкинутi туди для прання, перед такими поважними людьми, як-от Оксентiй.

– Доброго вам здоров’ячка, Левку!

– І вам того, Оксентiю.

– Оце баба передала вам ринку ковбаси. Ви вже вибачте, що ми не зразу боржок вiддали.

– А хiба ви брали у нас ковбасу? Оксентiю, щось ви плутаете.

– Старий та забудькуватий ви, дiду, стали. Вже не в пам’ятi, як самi навiть односили до моеi господи, бо я такий був п’яний, що не мiг i на ногах стояти.

Дiд Левко отетерiло дивиться i на замотану бiлою хустиною ринку його ж таки виробу, i на кривого Оксентiя.

– Оксано, було таке чи нi?

Оксентiй пiдморгуе до Оксани – не пiдведи, мовляв, скажи, що було, адже ти пам’ятаеш, чого викручуватись.

А Левко постарався подалi вiдвести Оксентiя вiд непомiченоi труни…

Рипнула хвiртка – i першим вийшов Оксентiй.

Вiн тримав бiля грудей двома руками новенькi горщики, вiн незмiнно дмухав у них, а з них викочувався приемний для Оксентiя гул. За бригадиром, пiднiмаючи через перекладину спочатку одне колесо, потiм друге, викотив возика, оббитого по краях дошками, – в них упиралися горщики, глечики, миски й iнше гончарське начиння – сам дiд Левко.

І Левко пiд’iжджав вiд хати до хати, був хто вдома – дiставав горшки, нiкого не було – горшки ставилися на призьбу, на хатнiй порiг або ж просто чiплялися, як i в давнину, на кiлки плоту.

За дiдом бiгали дiти i лозинами видзвонювали в глинянi дзвони.

– Не iнакше, здурiв Левко, – згiдливо кивали бiля криницi двi баби, пробуючи iз новеньких, тiльки що одержаних вiд дiда ринок, свiжу джерельну воду.

– В останнiй обхiд пiшов.

– Кажуть, навiть круг гончарний нахвалявся побити перед смертю.