Гендерне тяжіння: виклики та рішення

Використання фемiнiтивiв пiдкреслюе прихильнiсть вiдправника iнформацii принципу гендерноi рiвностi, оскiльки дае можливiсть вiзуалiзувати та активувати участь жiнок у рiзноманiтних соцiальних процесах, бо вербальнi засоби досi ii приховують.

«Легалiзацii» фемiнiтивiв у дiловому мовленнi багато в чому сприяла дiяльнiсть науковиць та експерток Євгенii Луценко, Олени Сусловоi, Галини Плачинди, Олени Масалiтiноi, журналiсток та письменниць Лариси Денисенко, Ірини Славiнськоi, Лiзи Кузьменко, народних депутаток Свiтлани Войцеховськоi, Ірини Сусловоi, керiвниць та членкинь мiжфракцiйного об’еднання «Рiвнi можливостi», Вiце-прем’ер-мiнiстерки з питань европейськоi та евроатлантичноi iнтеграцii Іванни Климпуш-Цинцадзе, заступника мiнiстра закордонних справ та багаторiчного голови Комiсii з питань гендерноi рiвностi Ради Європи Сергiя Кислицi та багатьох активiсток та активiстiв, громадських дiячiв та дiячок, громадян та громадянок.

Фахiвчинi Апарату Урядовоi уповноваженоi з питань гендерноi полiтики також активно застосовують фемiнiтиви!

Звертати увагу на термiни, формулювання, називання необхiдно, бо вони створюють соцiально-семiотичнi конструкти, що формують вiртуалiзовану реальнiсть.

Тому фемiнiтиви важливi, оскiльки вони е ознакою iндивiдуальностi та свободи, якi тагетованi «русским миром» i через якi проходить межа мiж тоталiтарним (авторитарним) та демократичним свiтами.

Часом я думаю, що неприйняття багатьма людьми фемiнiтивiв у мовi е певним проявом ксенофобii – побоювання всього «iншого», чужого.

До речi, такi побоювання можуть культивуватися не лише в мовнiй сферi, але й у багатьох iнших. Хтось чiпляеться за застарiлi норми, традицii, сподiваючись утримати хоч якiсь стабiльнiсть i спокiй.

Але свiт розвиваеться i змiнюеться. І в цьому його цiннiсть i принада.

Тому фемiнiтиви опановуватимуть дедалi бiльший мовний простiр.

Варто звернути увагу i на iнший бiк проблеми. Вчителькам, швачкам, секретаркам, трактористкам, машинiсткам уже не потрiбно виборювати мiсце у словнику – свою нiшу вони отримали.

Можливо, через те, що мають традицiйнi для жiнок професii.

А от депутатки, мiнiстерки, президентки – це вже жiноче зазiхання на сферу владних вiдносин, у яких, попри позитивнi змiни в державнiй полiтицi, наразi домiнуе патрiархат. Вважаю, тут бояться не фемiнiтивiв, а реальноi участi жiнок в управлiннi державою.

От i все пояснення!

Коли мене вперше назвали «юристкою», це було досить незвично.