Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію

Зокрема «Шiсть канонiв» у цiй школi розглядали як впорядкованi Конфуцiем iсторичнi матерiали.

Крiм того, при тлумаченнi канонiв у «школi текстiв старого письма» з пiдвищеною увагою ставилися до тлумачення окремих слiв та виразiв, а тексти сприймали буквального, застосовували iсторико-фiлологiчнi засоби тлумачення, i навiть робили спроби лексико-граматичного аналiзу текстiв. Саме в цiй школi було створено першi тлумачнi словники, що призначалися головним чином для потреб коментування – перш за все це, звiсно ж, «Ер’я» («Наближення до класики»), згодом канонiзований, та «Шо вень цзе цзи» («Пояснення простих знакiв та аналiз складових») Сюй Шеня (бл.

Коментаторський напрям «школи текстiв старого письма» набув розквiту в епоху Схiдноi Хань (25–220), отримавши назву «ханське вчення». Вiн справив суттевий вплив на видатного канонознавця Чжен Сюаня (127–200), який вперше прокоментував тодiшню систему канонiв як цiлiсний iнтелектуальний комплекс та прагнув у своiх коментарях узгодити тлумачення «школи текстiв старого письма» та «школи текстiв нового письма».

Видатний вчений Кунь Аньго, який був прямим нащадком Конфуцiя, пропонував офiцiйнiй владi канонiзувати тексти «школи текстiв старого письма», однак отримав вiдмову.

Тексти двох шкiл вiдрiзнялися розбивкою на роздiли та глави, обсягом i навiть змiстом (складалися iз рiзних фрагментiв, по-рiзному iнтерпретували iсторичнi подii, дiяння iсторичних чи мiфiчних осiб тощо).

Тож мiж двома канонознавчими школами впродовж усього перiоду Захiдноi Хань тривала гостра iдеологiчна боротьба, що пiд кiнець цього iсторичного перiоду набула полiтичного характеру.

Найгострiшi суперечки точилися пiд час правлiння захiдноханського iмператора Ай-дi (6 р. до Р. Х. – 1 р. пiсля Р. Х.), першого схiдноханського iмператора Гуан У-дi (25–58) та iмператора Чжан-дi (76–89), коли представники «школи текстiв старого письма» набули офiцiйного визнання i iм надавали вищi вченi звання «знавця канонiв» – «бо ши».

Основне суперництво двох шкiл вiдбувалося по лiнii коментаторських традицiй лiтопису «Чунь цю» – «Гун’ян» з боку «школи текстiв нового письма» та «Цзо чжуань» з боку «школи текстiв старого письма».

Подiлу коментаторських шкiл на «школу текстiв старого письма» та «школу текстiв нового письма» передувало бiльш давне розмежування коментаторських напрямiв за мiсцем iхнього започаткування.