Божественна комедія

58 Вони й одноутробнi, на бiду,

Нiкого ти не знайдеш у Каiнi,

Хто бiльше б заслужив тремтiть в льоду:

61 Нi той, кому пробив – йому i тiнi —

Огруддя списом доблесний Артур,

Анi Фокачча, анi той в глибинi,

64 Хто заступа нам стежку до тортур

І називався Сассоль Маскеронi, —

Його в Тосканi знае кожен мур.

67 І, щоб не бути в розпитiв полонi,

Дiзнайсь, що Камiчоп де Паццi я

Й менi Карлiн потрiбен в оборонi».

70 Я тисячi тих бачив, хто з лиця

Був синiй, як собака, й зрiть не можу

Вiдтодi крижаного озерця.

73 Чим бiльше наближалися ми к ложу,

Куди стремить усяка рiч важка,

Тим я вiд страху був у бiльшiм дрожу.

76 Чи випадковiсть, чи судьба така, —

Йдучи повз дiл, весь од голiв строкатий,

Торкнувся враз я одного виска.

79 І дух з плачем гукнув: «Чого штовхати?

Коли ти не з’явився вiдомстить

За Монтапертi, то чого топтати?»

82 І я: «Мiй вчителю, дозволь просить,

Постiй, мою послухай просьбу щиру,

Ми потiм надолужим кожну мить».

85 Мiй вождь погодивсь, я ж сказав блюзнiру,

Який брехав гидкiш за всiх собак:

«Хто ти, що поспiль всiх ганьбиш над мiру?»

88 «А сам ти хто, – промовив вiн, – що так

На лиця ти iдеш по Антенорi,

Немов живий ступае на стрiмчак?»

91 «А я живий i е, не будеш в горi,

Мабуть, коли, – одвiт мiй був такий, —

Уславлю я тебе в земнiм просторi».

94 І вiн: «Якраз я хочу навпаки, —

Йди геть звiдсiль; кiнчай цю мову кляту;

Не мiсце тут розводить балачки».

97 Схопив я за потилицю кошлату

Й сказав: «Менi свое iм’я назвеш,

Бо обскубу я голову патлату».

100 А той: «За те, що ти мене скубеш,

Я не скажу, хто я, хай i калiччя,

Хай тисячу разiв мене клянеш».

103 Я намотав собi на передплiччя

І висмикнув волосся жмут товстий,

А вiн iз гавкотом ховав обличчя.

106 Коли гукнув хтось: «Бокко, з чого ти?

Хiба не досить щелепами гримать,

А ти ще й гавкаеш? Пiд три чорти!»

109 Я мовив: «Можеш язика притримать,

Запроданцю! Вернусь – i все повiм,

І вiд ганьби iм’я тобi не вимить!»

112 «Іди, – вiн мовив, – всiм брехать живим,

Не обминай лиш згадкою живою

Цього iз язиком його швидким.

115 Вiн плаче за французькою грошвою,

«Менi там, – скажеш, – стрiвся Двера злий,

Де всi корою вкритi льодовою».

118 Про iнших зайде мова ще коли, —

Он Джаннi Сольданьер, он Беккерiя,

Якому рiднi комiр розсiкли.