Божественна комедія

Такий нестерпний дух сюди проник,

Мов гнiй зiбрався в непромитiй ранi.

52 Ми пiдвелися на останнiй стик

Довгастоi скали, звернувши влiво,

І погляд мiй, що до iмли вже звик,

55 Пройшов до дна, де Богу незрадливо

Слугуе Справедливiсть, бо велить

Фальшiвникам каратися жахливо.

58 Не знаю, чи було сумнiше зрiть

В Егiнi, як людей, тварин до мишi

Лихе повiтря, сповнене страхiть

61 Заразних, вбило все, що тiльки дише,

І винищило всiх, хто був живий,

Та знову людство, як поет нам пише,

64 Пiшло уже вiд сiм’я мурашви, —

Нiж бачити у цiй жахнiй долинi

Стражданнями заповненi рови.

67 Хто на живiт упав, а хто на спинi

Лежав сусiдовiй, тi ж, мов козли,

Угору видирались по стежинi.

70 Ми крок за кроком мовчазнi iшли,

Дивуючися дивом стрiчним трупам,

Що свого тiла звести не могли.

73 Побачив двох, що пiдпиравсь, як слупом,

Сусiдом кожен, сидячи, цiлком

Вiд пальцiв нiг до тiм’я вкритий струпом.

76 Не бачив я, щоб працював скреблом

Бистрiш слуга, як пан не терпить ждати,

Чи сторож, змiнюючись перед сном,

79 Нiж кожен шкiру дер собi, затятий,

Та розривав сверблячi пухирi,

Щоб хоч на мить полегшення дiстати,

82 І так шкребли по скровленiй корi,

Як з коропа луску зчищають вмiло

Або з ляща на чорному дворi.

85 «О ти, що дряпаеш i рвеш злютiло, —

Почав мiй вождь до одного iз них, —

Мов клiщами, руками власне тiло,

88 Скажи, латинцiв чи нема яких

Мiж вами, хай же ти не поламаеш

Повiки нiгтiв для трудiв таких!»

91 «Латинцi ми, яких ти розглядаеш, —

Обидва, – вiдповiв вiн iз плачем, —

Ти ж будеш хто, що пильно так питаеш?»

94 І вождь мiй мовив: «Ми разом iдем

Із ним, живим; я вийшов у дорогу,

Щоб Пекла показати весь об’ем».

97 Забувши про взаемну допомогу,

У мене кожен, тремтячи, вдививсь

Як i всi тi, що чути мали змогу.

100 Мiй добрий вчитель ближче нахиливсь,

Сказав: «Скажи iм, що в думках витае».

Я й розпочав, порадi пiдкоривсь:

103 «Хай вiчно ваша пам’ять не зникае

У першiм свiтi, де людський е плiд,

Хай пiд сонцями багатьма сiяе!

106 Скажiть, звiдкiль ви i який ваш рiд,

А що в бронi ви з лусочок-мерзенниць,

То вам цього стидатися не слiд».

109 «Я був з Ареццо, i Альберо-сьенець, —

Сказав один, – мене вогню вiддав,

Та не за те сиджу в найглибшiм з денець.