Божественна комедія

25 Мов селянин, який вiдпочивае,

В той час, як скрить лице свое пора

Тому, хто свiт промiнням осявае,

28 Як муха мiсце дасть для комара, —

Вiн бачить в свiтляках весь глиб долини,

Де лан оре i виноград збира, —

31 В стiлькох вогнях тiеi ж вздрiв хвилини

Я восьмий схов, як, бувши на мосту,

Побачив скрiзь пiд ним страшнi глибини.

34 Мов той, за кого учинили мсту

Ведмедi, бачив, як вiзок з Іллею

Вогненнi конi мчали в висоту,

37 Саме лиш сяйво, яснiстю своею

Подiбне на хмаринку неясну,

Десь високо вгорi понад землею, —

40 Так бачив я, вогонь снував по дну;

Хоч душi в нiм горiть не перестануть,

Не викривав iз них вiн нi одну.

43 Я став на верх моста, щоб краще глянуть,

Й якби я не затримавсь на краю,

То легко мiг би в тiй безоднi кануть.

46 І вождь, цiкавiсть бачивши мою,

Сказав: «У цих вогнях е душi, й кожна

Зодягнена у пагубу свою».

49 «Учителю, – промовив я, – тотожна

Ця думка з баченим; передусiм

Скажи лишень менi, коли це можна,

52 Який то пломiнь iз вершком двiйним

Неначе ворожнечу лле злостиву,

Мов Етеокл горить iз братом в нiм».

55 Вiн мовив: «Кару тут несуть правдиву

Улiсс i Дiомед; iх ремесло

До мсти веде iх, як вело до гнiву.

58 В палаючий вогонь iх принесло

Сильце з конем, що вiдчинило браму,

Звiдкiль шляхетне римське сiм’я йшло;

61 Деiдамiя, що в сльозах вiд страму

Ахiлла, мертва, кличе в млi жадань;

Та ще Палладiй, викрадений з храму».

64 «Якщо говорить це двiйко палань,

Прошу, – сказав я, – вчителю, i знову

Прошу, i тисяч варте це прохань,

67 Не дай менi почуть твою вiдмову

Тут зачекать рогатий пломiнь цей,

На волю згляньсь, уклiн зробить готову».

70 І вiн: «Оздоблюе твое лице

Достойна просьба, i ii я вволю;

Не розмикай лиш губ своiх кiльце.

73 Я сам казатиму; турботи й волю

Твоi я знаю, ти ж для грекiв цих,

Мабуть, незбагнутих подiлиш долю».

76 Обравши мить i мiсце, вождь до тих,

Що саме сходили на схил пологий,

Звернув промову в виразах таких:

79 «О ви, одягнутi в огненнi тоги!

Якщо вас гiдний став я, поки жив,

Якщо вас гiдний став я, скiльки змоги,

82 Як я вести почав високий спiв,

Не рухайтесь, i хтось хай скаже, чому

Та як загинув, як життя скiнчив».

85 Гойднувшись, вищий рiг в огнi старому

Став видавати гуркiт чималий,

Неначе грiм у вихрi вiтряному.