Божественна комедія

Та щоб цьому не дуже був ти рад,

Якщо на вихiд ти надiй не втратив,

142 Ти слух свiй прихили для дальших рад:

В Пiстойi спершу влада «чорних» згине,

Та свiй Флоренцiя поновить лад.

145 Марс пари з долу Магрського пiдкине

У тучi, як вмiстилища покар,

І буря разом з громом всюди рине;

148 Почнеться бiй з подертим клоччям хмар,

Яке втече по Пiхтовому полю, —

Там «бiлих» остаточний жде удар.

151 Кажу це, щоб тобi завдати болю».

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА

1 Наприкiнцi розмови святокрадець,

Пiдвiвши руки, дулi поробив

І крикнув: «Боже, ось тобi мiй вкладець!»

4 Вiд того часу змiй я полюбив:

Одна тi чорнi заглушила звуки,

Мов кажучи: «А не кажи цих слiв!»

7 А друга, оповивши йому руки,

Зв’язала у тугому iх вузлi,

Й не розiрвать нiяк цiеi злуки.

10 Пiстойе, о Пiстойе! Чом в золi

Ти не зникаеш у вогненних бурях,

Твое закоренiло сiм’я в злi!

13 У жодному з пекельних кiл похмурих

Ще не траплявсь менi такий блюзнiр,

Нi навiть той, хто впав на фiнських мурах.

16 І той побiг, немов лавина з гiр;

Я вздрiв центавра – з пащi била пiна

І вiн кричав: «А де вiн? Де цей звiр?»

19 Є, мабуть, у Мареммi половина

Тих змiй, що збились там, де був конем,

До мiсць, де починалася людина.

22 Над тiм’ям же нависши тягарем,

На плечах щирився, немов собака,

Дракон; iз нiздрiв дихав вiн огнем.

25 Учитель мiй сказав: «Ти бачиш Кака,

Який колись пiд самий Авентiн

Розлив озера кровi, розбишака.

28 Давно не ходить iз братами вiн,

Бо видурив собi в них на додаток

Велике стадо з тучних луговин.

31 Не довго так збирав собi достаток:

Дав Геркулес йому сто раз дубця,

Хоч перший же вмертвив його десяток!»

34 Центавр завiз у даль свого iздця,

Й три духи пiдiйшли пiд час розмови,

Їх не помiтили б нi вождь, нi я,

37 Якби вони не вигукнули: «Хто ви?»

Тодi з нас кожен мову перервав,

Їх пильно роздивлятись був готовий.

40 3 них на землi нiкого я не знав,

Та голос до знайомства спричинився,

Бо раптом хтось чиесь iм’я назвав,

43 Промовивши: «А Чанфа де подiвся?»

І носа пальцем я собi торкнув,

Щоб вождь з увагою з тим духом вiвся.

46 Не диво, коли ти це все почув

І вiру ймеш, читачу, неохоче:

Я теж не вiрю, хоч i сам там був.