Божественна комедія

76 У вiдповiдь вiн мовив: «Я б хотiв

Сказать, що хочеш чути: що високу

Слiд просьбу вдовольнять без зайвих слiв».

79 Зiйшли iз мосту ми iз того боку,

Що поряд з восьмим сховом по стiнi;

Цей схов явив картину нам широку:

82 І я побачив кублища страшнi

Огидних змiй; од негодi цiеi

Ще й досi кров холоне у менi.

85 Не слав же, Лiвiе, землi своеi,

Де крiм амфесiбен е тьма потвор:

Келiдри, ченкри, якули, фареi.

88 Нi стiльки гидi, нi подiбний мор

Не стрiнуться нi там, де ефiопи,

Нi там, де хвиль червоних чути хор.

91 Торуючи собi мiж гадiв тропи,

Крутились голi тiнi без надiй

Знайти чи схови, чи гелiотропи.

94 На грудях в них хвости й голiвки змiй

Сплiтались, тиснучи iз болем спину

І руки в’яжучи вузлом на нiй.

97 Найближчому до нас в одну хвилину

Туди, де шия з плiч в живих стирчить,

Змiя, вкусивши, упустила слину.

100 Скорiш, нiж О чи І хто начертить,

Спахнув вiн i згорiв, весь обернувшись

На попiл за якусь коротку мить.

103 І тiльки вiн розсипавсь, розметнувшись,

Прийшов цей попiл сам з собою в стик,

Ув образi колишньому зiмкнувшись.

106 Ученi знають часу певний лiк,

Що Фенiкс хоч вмира, та кров в нiм свiжа,

Коли надходить п’ятисотий рiк.

109 Лиш сльози ладаннi – у нього iжа

Та ще амом, не зерно, не трава,

А нард i мирра – в нього смертна хижа.

112 Мов той, хто падае i охлява,

Коли його на землю бiс жбурляе,

Чи закупорюеться голова,

115 Коли ж пiдводиться, все оглядае,

Тяжким припадком зламаний цiлком,

Дивуеться i, дивлячись, зiтхае, —

118 Так грiшник встав над попелу горбком.

О, Божий суд суворий надто з нами,

Раз безлiч мук вдiляе багатьом!

121 Мiй вождь спитав, хто вiн i звiдки саме;

І той: «Недавно я з Тоскани змiг

Потрапить до цiеi злоi ями,

124 Звiряче, не по-людськи я полiг.

Так, мулом справдi був: Я Ваннi Фуччi —

Звiр, i Пiстойя – гiдний мiй барлiг».

127 І я вождю: «Нехай про днi вiн луччi

Розкаже нам, за вiщо кари цi;

Я знав його лихим в благополуччi».

130 Перш грiшник не вважав, що тут спiвцi,

Але, на мене звiвши очi впертi,

Вiд сорому змiнився на лицi

133 Й сказав: «Що ти страждання зриш вiдвертi, —

Це найлихiше у моiй судьбi

І навiть гiрше вiд самоi смертi.

136 Вiдмовити не можу я тобi,

Сюди-бо я попав як тать iз татiв, —

Взяв посуд з ризницi я, далебi,

139 А iншого в крадiжцi звинуватив.