Божественна комедія

130 І там мене, де спуск iшов униз,

Вiн бережно поставив на скелину,

Що неприступною була й для кiз,

133 Звiдкiль побачив я нову долину.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

1 Новi покари я в тiм самiм ритмi

Оспiвую в двадцятiй пiснi цiй

Канцони першоi – про втоплих в пiтьмi.

4 Вже на крутi схиливсь я камiнцi,

Щоб роздивитись дно глибоке долу,

Зволожене у слiзнiм озерцi.

7 Й багато душ побачив, що по колу

Ходили, сльози мовчазнi ллючи;

Так ходять в нас в процесiях спрокволу.

10 Я ще одне помiтив, що, йдучи,

Вони тримають дивно пiдборiддя;

В них не на мiсцi й шия на плечi.

13 Це з скрученими лицями порiддя

Лише назад примушене ходить,

Незмильне втративши очей повiддя.

16 Паралiч може хворому скрутить

Потворно так на шиi м’язи й жили,

Що я не мiг такого й уявить.

19 Хай Бог дае тобi, читачу, сили

Ума в цiм мiсцi зосередить мiць.

А я не мiг, щоб очi не сльозили,

22 Як вздрiв спотворених тьму-тьмущу лиць.

Та й iхнiх слiз потiк неутолимий

В них не по грудях бiг, а мiж сiдниць.

25 Притьма залився я й собi рясними,

На камiнь спершись, i такi слова

Сказав вожай: «Невже ти теж iз ними?

28 Бо жаль до винних губить тут права:

Хто може буть злочиннiший за того,

Хто винним перед Богом спiвчува?

31 Зведи чоло i очi на отого,

Пiд ким розсiлась на очах фiвян

Земля на крик: «Куди ти мчиш, для чого,

34 Амфiараю? Чом покинув стан?»

Та колiсницю гнав вiн без упину,

Поки Мiнос не взяв його у бран.

37 Дивись, вiн груди обернув на спину

За дерзкiсть, що хотiв вперед все знать.

Тепер назад вiн знае путь едину.

40 Ще зриш Тiресiя, – вiн зрадив стать.

Із чоловiка жiнкою зробився

І всю iстоту мусив був мiнять,

43 Аж поки знов з гадючим шлюбом стрiвся,

Кием приборкав в гадах кровi бунт

І в чоловiче пiр’я знов одiвся.

46 За черевом його iде Арунт,

Що в горах Лунi, де на днi кар’еру

Каррарець вбогий обробляе грунт,

49 Житлом обрав iз мармуру печеру,

Де мiг побачить небо у зiрках

І в далинi морськiй струнку галеру.

52 А ця, в якоi голова в кiсках,

Хова вiд тебе невидимi груди,

А тiло все в шерстистих волосках, —

55 Ця звалась Манто, що блукала всюди

Й моя сподобалась iй сторона.

Отож про неi й повiсть в мене буде.

58 Побачивши, що зовсiм самiтна,

Вiтчизну ж Вакха рабство осiдае,

Свiт за очi пiшла собi вона.

61 В Італii прекраснiй, в Альпах сяе

Те озеро, де йде до Маньi путь.