Божественна комедія

31 Поквапились праворуч ми спуститись

І крокiв з десять стежкою пройшли,

Стараючись пiском не обпалитись.

34 Коли до звiра близько вже були,

Побачив тiнi я, що в спогляданнi

Сидiли коло прiрви серед мли.

37 Тодi учитель: «Кладучи в вивчаннi

Край дослiдам, ти подолай свiй страх, —

Сказав, – i розберись у iх стражданнi.

40 Веди розмову там в скупих словах,

А я домовлюсь, як би над цим долом

Нас перенiс вiн на своiх плечах».

43 Так вирушив палючим сьомим колом

Я сам-один, без друга, боязкий,

Помiж народом, мученим i голим.

46 У них в очах свiтився бiль рiзкий,

Чи тут, чи там, вiддавшись небезпецi,

То пломiнь вiдсували, то пiски.

49 Так само роблять пси в нестерпнiй спецi

Ротами й лапами, коли кусать

Почнуть iх блохи, мухи а чи гедзi.

52 Я в лиця намiрявся заглядать,

Та лютий пломiнь падав без упину,

І я не мiг нiкого упiзнать.

55 І кожен з них на шиi мав торбину

На колiр певну й певний знак на нiй,

Якi були за втiху всiм едину.

58 І в одного на довгiм гаманi

Я вздрiв лазур небесного ефiру,

Що лева мала обриси яснi.

61 А iнший, що являв покуту щиру,

На капшуку, червоному, як кров,

Мав гусака, бiлiшого вiд сиру.

64 І той, якому вишив бiлий шов

Знак на калитцi з синьою свинею,

Спитав мене: «А ти чого прийшов?

67 Живий, то б i живою йшов землею,

Тут сяде Вiтальяно, мiй сусiд,

Персоною грiховною своею.

70 Це – флорентiйцi, з Падуi ж мiй рiд.

Менi рвуть вуха, а собi утроби,

Волаючи: «Сюди б вельможу слiд,

73 Що на торбинi змалював три дзьоби!»

Скривив тут рота й висунув язик,

Неначе бик, не тямлячись вiд злоби.

76 І я, щоб не розгнiвавсь провiдник,

Мiй рятувальник серед звiрiв хижих,

Вiд тих мордованих скорiше зник.

79 Знайшов я вожая уже на крижах

Тварюки, що смирила дику лють.

І вiн менi: «Сил наберися свiжих,

82 Бо тут по сходах тiльки так iдуть.

Сiдай ти спереду, а я позаду,

Щоб гострий хвiст не мiг тебе торкнуть».