Божественна комедія

103 Так вийшли ми з вождем до верховини,

Де грiм такий над вирами гримить,

Що ледь я не оглух вiд громовини.

106 Вiрьовкою свiй стан я встиг обвить

Вiд леопарда, хитрого звiрюки,

Мав боронитись i його скрутить.

109 Вiрьовку з себе зняв я без принуки,

Коли вожай зробити це звелiв,

Їi змотавши, дав йому у руки.

112 Вiн взяв ii, на правий бiк ступив

Й один кiнець в провалля кинув темне

Якмога далi вiд його краiв.

115 «А що, як звiдти раптом щось таемне, —

Сказав я нишком, – може стрибонуть?

Не певний вчитель, мабуть, недаремне».

118 Яким обачним слiд при тому буть,

Чий зiр не з вчинкiв лиш покров зривае,

Але й з думок, якi до них ведуть!

121 Сказав менi вiн: «Те вже випливае,

Чого я жду й про що думки твоi

І що твiй погляд в пiтьмi розрiзняе».

124 На iстину, подiбну до брехнi,

З зав’язаними дивляться ротами,

Звичайно, щоб не бути у винi,

127 А я мовчать не в силi, i рядками

Комедii цiеi пiд кiнець

Я, читачi, клянуся перед вами,

130 Що бачив сам, як з пiтьми, мов плавець,

Щось пiдiймалось нелюдського штибу,

Страшне й для найхоробрiших сердець,

133 Мов той вертав, хто, розiгнавши рибу.

Й до каменистого дiстався дна,

Звiльнивши якiр iз морського глибу,

136 Працюючи ногами, вирина.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

1 «Цей гострохвостий звiр, що з нами поряд,

Руйнуе мур в фортецi кам’янiй,

По цiлiм свiтi йде вiд нього сморiд!» —

4 Таке промовив вождь учений мiй

І знак подав, що ждать потвору буде

На стежцi забрукованiй твердiй.

7 І це гидотне втiлення облуди

Лице наблизило кiнець кiнцем,

Не витягши хвоста, сховавши груди.

10 Було його лице людським лицем:

М’який блаженний усмiх, щоки чистi, —

А тулуб вився, як в змii, кiльцем,

13 Двi лапи волохатi й пазуристi;

Обидва ж боки, спина з животом

Вiд смужок та кружечкiв – геть плямистi,

16 Куди там турковi з шовкiв жмутком,

Не витчуть килимiв таких татари,

Арахна знов програла б з полотном.

19 Як пристають до берега байдари —

Пiвсудна у водi, пiв – на землi,

Як там, де у неситих нiмцiв свари,

22 Бобер, присiвши, ладить пастки злi, —

Так лютий звiр з iменням Герiона

З’явився враз на кам’яному тлi,

25 А хвiст був – мов розчахнута колона,

Й стояли сторч отруйнi два кiнцi,

Неначебто жало у скорпiона.

28 Сказав вожай мiй: «Маем, як ловцi,

Вiд нашоi дороги вiдхилитись

До чудиська, що сiло на луцi».