Божественна комедія

Й сказав, пiдвiвши зiр очей ясних:

«Найкраще чуе той, хто пам’ятае».

100 Ми далi йшли у бесiдах значних

І я, йдучи, Брунетто став питати,

Чи е ще хто з осiб тут видатних.

103 І вiн: «Та варто б декого згадати,

А всiх – ми тiльки зiб’емось в числi,

Та i часу на це в нас малувато.

106 Тож знай: тонзурники всi немалi,

Вони й письменнi вельми, й вельми славнi

Були в грiхах тих самих на землi.

109 І Прiсцiап в юрбi цiй непоправнiй,

Й Франческо, син Аккосо, в ряд ступив;

Увагу й гидi придiлив би давнiй,

112 Отiй, яку смиренний раб рабiв

З-над Арно вигнав геть на Баккiльйоне,

А Бог там з нею швидко покiнчив.

115 Ще б називав iх, полум’я ж червоне

Строк покладае i путi й розмов,

І свiжий вихор на пiску холоне.

118 Я тiням цим назустрiч би не йшов.

Прошу, щоб ти про «Скарб» поклопотався,

Бо в нiм мое життя й моя любов».

121 Вiн повернув назад i так помчався, —

Як той в Веронi, що на бiй стае,

Щоб плащ зелений взяти, i здавався

124 Тим, хто домчить, – не тим, хто вiдстае.

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

1 Як вийшли ми iз вожаем над доли,

Долинув раптом водоспаду гук,

Немов над квiтами дзижчали бджоли.

4 Коли три тiнi вибiгли з-над лук

Вiд хмари тiней, що iх дощ огнисто

Зливав потоком ненастанних мук,

7 І на бiгу волали голосисто:

«Спинися, бо твiй одяг видае,

Що наше ти лишив порочне мiсто!»

10 О, скiльки опiкiв в думках встае,

Що кожному ятрили свiжу рану!

Вiд згадки й досi боляче стае.

13 Учений мiй послухав рiч неждану

І враз до мене: «Трохи пiдождiм, —

Сказав, – як хочеш iм вiддати шану.

16 Були б не пiд вогнем ми дощовiм,

У цих мiсцевостях звичайнiм завше

Спiшити б личило тобi, не iм».

19 Ми зупинилися, i, нас догнавши,

Ізнову тiнi затягли свiй спiв,

Навколо нас всi трое закружлявши.

22 Як той борець, що тiло умастив,

І, для удару час обравши вдалий,

Вивча суперника з усiх бокiв, —

25 Так у кружiннi душi обертали

До мене лиця, так що ноги iх

Із головами рiзний напрям мали.

28 І «Якщо бiднiсть цих грунтiв сипких

Примусить гордувати прохачами, —

Почав хтось, – як i вигляд лиць смутних,

31 Та все ж спинись, розкрийся перед нами,

Скажи вiдверто, хто ти i чому

По Пеклу в нас живими йдеш ногами?

34 Той, хто бреде попереду крiзь тьму

Без одягу й не дасть вiн струпам ради, —

Значнiший був, нiж бачиш по ньому.