Божественна комедія

31 І вiн: «О сину мiй, чи ти не проти,

Щоб мiг Брунетто сер Латiнi з мить

Пройти з тобою руховi навпроти?»

34 І я вiдмовив: «Це й менi кортить.

А хочете, то сядемо iз вами

На хвильку, як супутник мiй звелить».

37 «О сину, – вiн сказав, – з цiеi ями

На мить хто стане, стане той навiк,

Щоб вiк пектись безжальними вогнями.

40 Отож iдiть вперед, пiду я вбiк.

А радiснi хвилини як пролинуть,

До тих вернусь, хто йти в огнi привик».

43 Я не наважувався берег кинуть,

Але чолом схилявся до плеча,

Мов той, хто мае гостя в шанi стрiнуть.

46 І вiн почав: «Чи доля, чи случай

Веде сюди тебе, iще живого?

І хто це путь для тебе визнача?»

49 «Там, нагорi, в цвiту життя ясного, —

Я мовив, – я в долинi заблукав,

Як ще не вийшов строк життя мойого,

52 А вчора вранцi з неi вiдступав,

І цей вернув мене й повiв стезею,

Яку вiн добре, як я бачу, знав».

55 І вiн: «За провiдною йди зорею,

Й дороги в гавань слави приведуть,

Як стежив я за долею твоею,

58 Якби не мав так рано я заснуть,

То, бачачи небес таке сприяння,

Я прагнув би тобi полегшить путь.

61 Але народ, вiдомий з хизування,

Що з Ф’езоле зiйшов колись, малий,

І грубих звичаiв зберiг владання,

64 Тобi вiн за добро помститься, злий, —

І вiрно це: на дикiй горобинi

Іще нiколи смокви не росли.

67 Слiпим у свiтi дражнять ще донинi

Цей люд пихатий, заздрiсний, скупий;

Самий зв’язок з ним чинить зло людинi.

70 Прославить доля так твоi стопи,

Що кожна з партiй вишкерить голодну

Пащеку, щоб на них ти жав снопи.

73 Тварюки ф’езольськi хай одна одну

Жеруть, а вирослу на iх гною

Хай не чiпають квiтку благородну,

76 В якiй воскресло у чергу свою

Святе насiння древнiх римлян саду,

Що звироднiло нинi вiд огню».

79 «Якби небесного хазяiн граду

Мене почув, – сказав я, – то весь час

Очолювали б ви людську громаду.

82 Та й досi в думцi ще печалить нас

Ваш гарний образ, добрий, без огуди,

Коли ще за життя ви раз у раз

85 Навчали, як увiчнюються люди,

І поки житиму, до вас моя

Подяка у пiснях бринiти буде.

88 Слова, що чув од вас про майбуття,

В душi я запишу, щоб прояснiли

У Знаючоi з уст, як стрiнусь я.

91 А зараз хочу я, щоб зрозумiли,

Що совiстi моеi чистий дух

Скорився фатуму, хай вiн немилий,

94 Не вперше нiжить це мiй грубий слух,

Хай колесо Фортуна обертае,

Як селянин сапу, легку як пух».

97 Знов серце вчитель тут явив безкрае.