Божественна комедія

22 Я чув, як лемент навкруги зчинивсь.

Але ж нiщо нiде не появлялось,

І, здивувавшись з того, я спинивсь.

25 Менi здалось, що вчителю здавалось,

Немов менi здаеться, що це крик

У стовпищi, яке в лiсу ховалось.

28 І вiн менi сказав: «Придерж язик!

Ти краще кущ вiзьми i без принуки

Зламай галузку й подивись на сiк».

31 Тодi простяг я перед себе руки,

І вiдломилась гiлочка якась, —

Кущ заволав: «Чом завдаеш ти муки?»

34 І темна кров iз зламу полилась,

А кущ той знову: «Що це за розбоi?

Звiдкiль така жорстокiсть узялась?

37 Були ми люди, нинi в сухостоi,

А ти явив би бiльшу доброту

І бiльший жаль i до змii простоi».

40 Мов зламану зелену гiлку ту

Охоплюе вогонь з одного краю,

А другий плаче, мокрий, як в сльоту,

43 Та сумiш мови й темного ручаю

Ішла iз гiлки, я й ii впустив,

Мов той, хто повен жаху та вiдчаю.

46 «Щоб вiрив вiн, що вздрить одне iз див, —

Сказав мiй вчитель, – душе потерпiлий.

Я в вiршi про це диво говорив.

49 Звестись на тебе руки б не посмiли;

Та неймовiрним був менi той збiг,

Його пiдбив на вчинок я немилий.

52 Скажи йому, ким був ти, щоб вiн мiг

Розмаяти твоеi слави стяги,

Як знову стане на земний порiг».

55 І кущ: «Ця мова будить пломiнь спраги,

Що тут не скажеш сам собi «мовчи».

Отож я попрошу у вас уваги.

58 Я той, хто мав обидва тi ключi

До серця Федерiго, й iх обачно

Всував i висував, не дзвенячи.

61 Його довiру я сприймав подячно

Й почесну службу завжди нiс як слiд,

Сон i життя вiддавши iй нелячно.

64 Блудниця-заздрiсть, що заради бiд

До Цезаря в чертоги зачастила,

Мор для народiв, для палацiв стид,

67 Серця всiх проти мене пiдпалила,

Й пiдпаленi пiдпал моiй судьбi

Вчинили в Августа, й судьба згорiла.

70 Душа моя, полишена в ганьбi,

Надумалась ганьбу помстити тлiнням, —

Всiм правий, я неправим став собi.

73 Але клянусь новим своiм корiнням,

Я й раз не зрадив за багато лiт

Державця з праведним його правлiнням.

76 Хай той iз вас, хто прийде знов у свiт,

Поверне врештi честь менi здорову,

Бо заздрощiв ii притиснув гнiт».

79 Мить почекавши: «Вiн закiнчив мову, —

Сказав менi поет. – Часу не гай,

Як хочеш щось довiдатися знову».

82 До нього я тодi: «Ти попитай

Предмет, менi корисний i цiкавий,

А я без сил, бо жалю повен вкрай».