Божественна комедія

97 Хiрон праворуч повернувся боком

І мовив Нессовi: «Ти – провiдник,

А стрiне хтось, обороняйся скоком».

100 Повiв вiн берегом одноi з рiк,

Де вир кипiв клекочучоi кровi

І звiдки чувся вiдчайдушний крик.

103 Я бачив тут занурених по брови.

І мовив Несс: «Тут кожен з них – тиран,

Ковтать майно i кров чужу готовий.

106 Тут тi, хто злочином сквернив свiй стан.

Тут Александр i Дiонiсiй лютий,

Сицилii жорстокосердий пан.

109 Той, з чорним чубом, пишний та надутий,

То Адзолiно, а бiлявий цей —

Обiццо д’Есте, вмерлий без покути:

112 Нешлюбний син послав у край смертей».

Звернувсь до вчителя я, й той промовив:

«Тут перший вiн, я другий, я з гостей».

115 А там центавр нам стежку приготовив

До тих, хто аж по шию увiйшов

В найгарячiший iз пекучих сховiв.

118 На когось показав: «Вiн проколов

Те серце у пречистiй Божiй дланi,

Що на далекiй Темзi точить кров».

121 Я бачив далi в рiчцi полум’янiй

Чи голови, чи тiнi до пупка,

І деякi були менi ще й знанi.

124 Все бiльш i бiльш мiлiшала рiка

І покривала вже самi лиш ноги.

І перейшли ми на той бiк струмка.

127 «В малiй частинi нашоi дороги

Все вищав рiвень кров’яного дна, —

Сказав центавр, – тож ясно, схил пологий

130 Вниз пiде рiчкою, поки вона

Не зiллеться iз тим потоком саме,

Де для тиранiв кара е одна.

133 Киплять на муки вiдданi судами —

Аттiла, найстрашнiший бич землi,

І Секст, i Пiрр; спливаючи сльозами,

136 Ридають у вируючiй iмлi

Рiньер Корнето i Рiньер да Паццi,

Що на шляхах точили вiйнi злi».

139 І вiн помчав назад, до служби й працi.

ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА

1 Не перебравсь центавр ще через рiчку,

Як ми потрапили у лiс такий,

Що годi в нiм шукати стежки стрiчку.

4 Не свiжiсть крон – сухих прутiв пучки,

Не рiвне вiття – стовбур вузлуватий,

Не плiд рясний – отруйнi шпичаки.

7 Не мешкае там дикий звiр кошлатий,

Що радо кублиться в таких мiсцях,

Як до Корнето з Чечiни лiс клятий.

10 Там гнiзда гарпiй в тiнявих кущах,

З Строфад прогнали гарпii троянцiв,

Навiявши на них пророцтвом жах.

13 В них крила, лик дiвочий без рум’янцiв,

Великi, вкритi пiр’ям животи, —

Весь вигляд iх, немов у тих поганцiв.

16 І добрий вчитель: «Будем звiдси йти

У другiй смузi по труднiй стежинi, —

Звернувсь до мене, – де пробудеш ти,

19 Поки опинишся в страшнiй пустинi.

Тож треба, щоб ти добре роздививсь

І довiряв менi, як i донинi».