Божественна комедія

31 Замисливсь я, й сказав вiн: «На уламки

Милуешся ти величезних гiр,

Де я лишив це чудище без тямки?

34 Як того разу бачив iх мiй зiр

І страх вони породжували в мене,

То iх не руйнував ще владний вир.

37 Та перед тим, як в огненiй геенi

Той походжав, хто вивiв багатьох

Із тих, що вили, в Дiте полоненi,

40 Одразу трусонувся хмурий льох,

І я подумав, що з жари здригнувся

Усесвiт i зчинивсь переполох,

43 Що, мабуть, свiт на хаос обернувся:

У ту хвилину цей важкий стрiмчак

Із мiсця давнього свого й схитнувся.

46 Але зверни свiй зiр на дiл: отак

Вируе у кровi потiк вогненний

Насильникам, що жерли неборак.

49 О жадiбнiсть слiпа, о гнiв страшенний,

Що нас веде в короткому життi

І вiк в кровi терзае нескiнченний!

52 Я бачив рiв: краi його крутi

Суцiль усю долину оточили», —

Про це повiв учитель мiй в путi,

55 Навкруг центаври бiгали щосили

Й тi самi луки на боках у них,

Що й на землi в мисливствi iм служили.

58 З’явились ми, i стук копит утих,

А трое ухопили стрiли в руки

І до тятив приклали iх тугих.

61 Один гукнув здаля: «Якi це муки

Чекають вас, що ви згори йдете?

Кажiть, не руштесь, бо ми спустим луки!»

64 Мiй вчитель мовив: «Вiдповiдь на те

Дамо Хiроновi, ти ж – неотеса,

Й тобi на лихо запал твiй росте. —

67 Торкнув мене й додав: – Ти бачиш Несса,

Який красуню Деянiру звiв

І загубив, убитий, Геркулеса.

70 Середнiй, що одне плече пiдвiв, —

Великий то Хiрон, пестун Ахiлла,

А третiй – Фол, якого знищив гнiв.

73 Вздовж рову бiга iх велика сила,

Стрiляючи усiх, хто виплива

Над рiвень, що iм доля ухвалила».

76 Ми пiдiйшли, привiтнi шлем слова…

Кошлатою зарослий бородою,

Кiнцем стрiли Хiрон ледь розсува

79 Вусища над великою губою

Та до своiх: «Глядiть-но, камiнець

Вiн iдучи ворушить пiд собою!

82 Такого не вчинив би жоден мрець».

Торкнув його мiй вождь у груди голi,

Де з чоловiком злився жеребець,

85 І мовив: «Вiн живий.

Показую йому цей темний дiл —

Це неминучiсть, а не примха долi.

88 Та, що менi дала новий удiл,

Спiвати перервала «Алiлуйя».

Вiн не харциз, я ж дух без грiшних дiл.

91 Та ради цнот, що ради них терплю я

Цей дикий шлях, багнище це руде,

Нам дай когось ти iз своiх, молю я,

94 Щоб указав вiн мiсце нам тверде

Та й перенiс своiм хребтом широким.

Бо вiн не дух, повiтрям вiн не йде».