Божественна комедія

19 Юрба проклята повнить iх довкола, —

Скажу, щоб далi ти лиш додивлявсь,

Яка покара вдачу iх зборола.

22 Злий вчинок приводом неправдi ставсь,

Огидний небу; той несправедливий,

Хто до насильства та оман вдававсь.

25 Самим лиш людям злий обман властивий

І тим бридкiший Богу, тож для них

У нижчих колах мук добiр жахливий.

28 У першiм – тьма насильникiв лихих;

Трьом смугам вiддане воно сумiжним,

Троiстий-бо природою цей грiх:

31 Чинити Боговi, собi чи ближнiм

Насильство можуть, iм та iх речам,

Як взнаеш, стежачи за думки стрижнем.

34 Насильнiй смертi й ранам ближнiй сам

Пiдпасти може, а маетки в нього —

Руйнацii, пожежам, грабежам.

37 Отож розбiйник, ласий до чужого,

Людиновбивця i брудний палiй —

Всi в першiй смузi покарання злого.

40 Собi й маеткам лиха заподiй

І в другу смугу муки йди терпiти,

Карайся у провинi там своiй

43 Із тим, хто жити не схотiв на свiтi,

Добро гайнуе, програш покрива

І плаче там, де слiд було б радiти.

46 А цi насильства – кривда Божества:

Його вiдкинення, хула кричуща,

Зневага до природи i ества.

49 Тому-то смуга познача найвужча

Тавром своiм Каорсу i Содом

І всiх, кому мерзенна сила суща.

52 Обман, що честь гидуе ним, як злом,

Можливий i до тих, хто йме нам вiру,

Й до тих, якi не вiрять нам цiлком.

55 А ще е способи вбивати щиру

Любов природну, вдавшись до мерзот.

Тож в другiм колi мучать совiсть хиру

58 Святош, що наживалися стокрот

З пiдробок та шахрайства, симонii,

Хабарництва та iнших ще пiдлот.

61 Любов обманом нищать лиходii

Й ту, що природнiй додае добро

І зроджуе довiрливi надii.

64 Найменше з кiл е в той же час ядро

Для всесвiту й престол для пана Дiте,

Там зрадникiв шматуеться нутро».

67 І я: «Учителю, твое розвите

Пояснення висвiтлюе менi

Цю прiрву i населення в нiй скрите.

70 Але скажи: тi, хто вищить в багнi,

Хто в вихрi мчить, хто мерзне в зливi з тучi,

Хто лаеться у марнiй метушнi, —

73 Чом обминули мiсто це палюче

Раз Божий гнiв над ними розiтнувсь?

І чом караються так нестерпуче?»

76 І вiн менi: «Чого це так схибнувсь

Твiй, – мовив, – розум, може, понеслися

Кудись думки й на iнше вiн звернувсь?

79 Згадай-но краще, з пам’яттю зберися,

Що в «Етицi» твоiй було в рядку

Про три образливi для неба риси:

82 Нездержливiсть, злобливiсть та ярку

Твариннiсть? Ще нездержливiсть на кару

Заслужуе порiвняно легку.