Божественна комедія

25 Твоя вимова – доказ безперечний,

Що ти iз благородноi землi,

Якiй я, може, був занебезпечний».

28 Так гримнув голос у гробничiй млi,

І з страхом до вождя я пригорнувся,

Немов до ненi зляканi малi.

31 А вождь менi: «Чого це ти вжахнувся?

Ти бачиш Фарiнату, що пiднявсь

По крижi в домовинi й не схитнувся».

34 І пильно в нього зором я втуплявсь,

А вiн, чоло здiймаючи та груди,

Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.

37 Вожай до нього мiж могильнi груди

Штовхнув мене, умiло ведучи,

Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».

40 Коли ж наблизився я, iдучи,

На мене скоса вiн поглянув знизу

Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»

43 І я, щоб догодить його капризу,

Нiчого не втаiвши, все повiв,

І вiн неначе в млу вгорнувся сизу.

46 А далi вимовив: «Твоiх дiдiв

Вважав я з партiею ворогами

І двiчi на вигнання засудив».

49 «Та привела до рiдноi iх брами, —

Я вiдказав, – i перша, й друга путь, —

Цього ж зробить не вмiли вашi з вами».

52 І тут, в трунi, приховуючи лють,

Звелась ще друга голова по шию —

Навколiшки пiдвiвся дух, мабуть.

55 Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрiю

Побачить поруч мене ще когось,

Але, даремну втративши надiю,

58 В сльозах сказав: «Коли уму вдалось

Тебе звести у цю слiпу в’язницю,

Де син мiй? Не з тобою вiн чогось».

61 І я: «Не сам iду крiзь цю темницю:

Керуе мною той, що поряд жде,

З ким Гвiдо ваш не мiг заприязниться».

64 Сумнi слова й лице його блiде

Були для мене яснi й зрозумiлi,

І я в вiдмовi не схибнув нiде.

67 І з зойком пiдхопивсь вiн у могилi:

«Ти що? «Не мiг!» Отож його нема?

І свiтло дня не тiшить очi милi?»

70 Й, побачивши, що ждати вже дарма,

Бо з вiдповiддю я спiзнивсь моею,

Впав навзнак, i його покрила тьма.

73 А гордiвник, що мовою своею

Мене затримав, не змiнивсь в лицi

І далi вiв перервану рацею:

76 «Не вмiють вас моi долать бiйцi,

І це мене жахливiше терзае,

Нiж язики вогню в могилi цiй.

79 Та п’ятдесят разiв не запалае

Прекрасна владарка держав нiчних, —

Й цього невмiння взнаеш зло безкрае.

82 Та хай ти вернеш до краiв земних! —

Скажи, чом цей народ такий жорстокий

В своiх законах до людей моiх?»

85 І я йому: «Багрянi тi потоки,

Що нам при Арбii несли загин,

Нерiдко згадуе наш храм високий».

88 Чолом поникнувши й зiтхнувши, вiн:

«Не сам я був, – сказав, – як до навали

Приеднувався я не без причин.