Божественна комедія

100 Пройшли ми колом тим на самий верх,

Звiдкiль стiкав ручай, зникавши в ровi,

В якому промiнець останнiй мерк

103 В водi, скорiше чорнiй, нiж багровiй.

І ми зiйшли в провалину саму,

Ідучи вслiд похмурому струмковi.

106 Збiгаючи в ненависну пiтьму,

Спливала рiчка, наче пiд ворота,

Пiд те багно, що Стiкс iм’я йому.

109 Я, придивившись, що то за сквернота,

Побачив тiней голих гурт тiсний,

Занурений в драговину болота.

112 Не лиш руками билися вони,

А й головою, i грудьми, й ногами,

А хто й зубами гризся, навiсний.

115 Мiй добрий вчитель: «Сину, перед нами

Це душi тих, кого вразила лють,

А ще до того знай: пiд струминами

118 Багато душ у смородi гниють,

Окiл бентежать зойками гучними

Й колишуть, як ти бачиш, каламуть».

121 Стогнали в тванi тонучi: «Були ми

У траурi на сонячнiй землi,

Нам душу сповивали чорнi дими,

124 Й терзаемось у смородi, в гниллi».

Так виливали, кумкаючи, муку,

Інак не в силi висловить жалi.

127 Вiдмiрявши значну дугу по луку,

Мiж рiчкою й болотом серед мли,

На тих дивившись, хто ковтав багнюку,

130 Високоi ми вежi досягли.

ПІСНЯ ВОСЬМА

1 Я, далi ведучи, скажу, що, пiшки

Ще вежi не дiставшись, на вiнцi

Ми зори зупинили бiля вишки,

4 Де вздрiли два спахнулi промiнцi

Й на вiдповiдь ще й третiй розгорiвся

У ледь очам приступнiй далi цiй.

7 Й вiд мене в море всяких знань полився

Потiк розпитувань: «Це хто? Кому

Той пломiнь вiдповiв? Як вiн з’явився?»

10 І вождь: «Якби ти крiзь iмлу нiму

Мiг бачити, то б стрiвсь очима з жданим,

Невидним ще у випарiв диму».

13 І як проноситься над стиглим ланом

Легка стрiла з дзвiнкоi тятиви,

Так утлий човен, мовби ураганом,

16 Нестримно мчав на берег неживий,

А в ньому iздаля човняр жахливий

Кричав: «Нарештi, грiшнику новий!»

19 «Нi, Флегiю, нi, Флегiю гнiвливий, —

Сказав мiй пан, – з тобою будем ми,

Лиш поки цей здолаем бруд вадливий».

22 Як хто розчарувань зазнавши тьми,

Почне стогнати й голосить при цьому,

Так зойки Флегiй видихнув сами.

25 Вождь опинився в човнику легкому,

Подавши знак менi iти за ним;

Вагу в човнi лиш я складав вагому.

28 Ми посiдали, i шляхом мутним

Побiг наш човен, глибший слiд лишивши,

Нiж поки був вiн iз гребцем самим.