Божественна комедія

34 А, на серединний прийшовши стик,

Вертали знову битися жахливо,

І я, не в силi здержати язик,

37 Сказав: «Учителю, з’ясуй це диво:

Чи часом не тонзурники всi тi,

Із лисинками, що вiд нас налiво?»

40 І вiн: «В своему першому життi

Усi вони були на розум косi

Й не знали мiри в iжi i в питтi,

43 Тож по-собачому хрипкоголосi,

Вертають, вивергаючи лайки,

Всередину iз крайнiх точок осi.

46 В тих, в кого на тонзуру макiвки

Поголенi – у пап, у кардиналiв, —

Найбiльш скарбiв заховано в мiшки».

49 І я: «В цiй, вчителю, картинi жалiв

Я добре розпiзнати мав би тих,

Кого порок iще недавно вжалив».

52 І вiн: «Ти марних не чекай утiх:

Гидке життя спотворюе собою

До невпiзнанностi обличчя iх.

55 Вони на суд останнiй прийдуть з бою:

Той стисне кулаки й проклiн пошле,

Цей голою заблиска головою.

58 Бо тi, хто зле збирав, хто тратив зле, —

Приреченi на чвари проклятущi,

І всяке iм картання – замале.

61 Ти бачиш, сину, як скороминущi

Дари Фортуни чинять людям зло,

На бiйки спонукаючи найдужчi.

64 Все злото, що пiд мiсяцем було

Чи е, душi хоча б однiй-единiй

Спокою нi на хвилю б не дало.

67 «Учителю, – спитав я, – благостинi!

Яку Фортуну ти згадав менi,

І як iз рук ii все благо лине?»

70 Озвався вiн: «О витвори дурнi!

Яке ж бо вас невiдання вразило!

Думки тобi вiдкрию неяснi.

73 Той, хто ширяе в свiтi мислю смiло,

Небеснi сфери сотворив i iм

Дав рушiiв, щоб все навкруг свiтило.

76 Усюди свiтлом ширячись сяйним,

А серед людства дiло це – наснага

Тiй, хто владае таланом земним,

79 Щоб всi передавав минущi блага

Народ народовi, сiм’i – сiм’я,

Бо меншае в людей з лiтами спрага.

82 Той кориться, цей силою сiя

За присудом тiеi, що з дiлами

Весь час таiться, як в травi змiя.

85 І, високо лiтаючи над нами,

Вона провидить, судить i вершить

Нарiвнi з iншими всiма богами.

88 У нiй нiщо на мiсцi не стоiть

І змiни одна одну обганяють,

Нове-бо виникае кожну мить.

91 І от ii усi лиш розпинають,

Замiсть палку складати дяку iй,

І заповзято й дружно проклинають.

94 Вона ж в незмiннiй радостi благiй

Спiвае з ангелами нам iз далi

І крутить кулю в благостi своiй.

97 Проте спустiмось на ще бiльшi жалi, —

Заходять вже зiрки, якi стремiли вверх,

Коли я рушив; поспiшiмо ж далi.