Божественна комедія

82 І човен ми побачили, а там

Почварний дiд, роззявивши пащеку,

Горлав: «Ой горе, злобнi душi, вам!

85 Вже годi мрiять про зорю далеку,

Я тут, з човном, щоб вас перевезти

У вiчний морок, в холоднечу, в спеку!

88 А ти, живий, од мертвих геть коти

Назад, де скоро вже розквiтне травень! —

Та, бачивши, що я не хочу йти,

91 Додав таке: – Ти краще iншу гавань

І легший човен зразу обирай;

Мое судно важке тобi для плавань».

94 І вождь йому: «Хароне, не займай!

Так хочуть там, де все зробити можуть

Чого захочуть.

97 І перестав тодi мене тривожить

Кудлай-човняр з мертвотного багна,

Що мiг з очей зiрницi сяйнi множить.

100 І квола зграя голих душ, смутна,

Почувши заклик той гучний i строгий,

Зi скреготом зубiв, як навiсна,

103 Взялась клясти – i Бога, й рiд убогий,

І давне поколiння, й молоде,

І час родин, i матерiв пологи.

106 Та, плачучи, встелила вся, хто де,

Проклятий берег зливою з хмарини, —

Вiн всiх, хто Бога не боiться, жде.

109 Харон, злий дух з очима – як жарини,

Розпалюючи погляд, купчив гурт:

Всiх гнав, веслом загайним мiряв спини.

112 Як лист злiтае восени до бурт

За першим другий, поки на галуззi

Останнiй не загляне в самий нурт, —

115 Адамове так плем’я в шумнiй тузi

Одне за одним збилось у човнi,

Мов птаство, скупчене в сильцi, у крузi.

118 Поки пливли по чорнiй струминi,

Хапаючись зiйти на той бiк темний,

На цьому знову з’юрмились квапнi.

121 «Мiй сину, – проказав учитель чемний, —

З усiх краiн, хто в Божiм гнiвi вмер,

Збираються на берег цей пiдземний,

124 Щоб поспiшать зарiччям до печер, —

Їх так острожить правосуддя Боже,

Що страх стае бажанням вiдтепер,

127 А добра тут душа пройти не може,

І що в Харона грiзний був привiт,

То сам збагни, з чим слово його схоже».

130 Вiн закiнчив, i враз похмурий свiт

Так задрижав, що навiть перед сконом

Мене од страху кидатиме в пiт.

133 В плачливiм краi знявся вихор гоном,

Пустельний дiл скорботи спалахнув

В моему серцi вiдсвiтом червоним,

136 І впав я, наче той, хто вмить заснув.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

1 Мiй раптом перервався сон глибокий,

Бо грiм оглушливий я враз почув

І встав, немов ударений пiд боки,

4 І все спочилим оком озирнув,

На ноги звiвшись, подививсь уважно,

Щоб добре зрозумiти, де я був.