Божественна комедія

16 Як обiцяв я, ми прийшли в той кут,

Де скорбнi тiнi можеш ти уздрiти,

Що розуму збулись блаженних пут».

19 Вiн руку дав менi, i я зогрiтий

Був усмiхом спокiйного лиця, —

Й повiв у глиб, у таiну повитий.

22 Такi зiтхання й лемент без кiнця

Почулись у беззорянiм склепiннi,

Що струмом слiз облився раптом я.

25 Усi нарiччя, мови старовиннi,

Репетувань i ремствувань слова

У плесках рук, у вигуках, хрипiннi, —

28 Зливались в гамiр, що завжди трива

У цьому мiсцi, крутячись всечасно,

Немов пiсок, що вихор порива.

31 Менi тодi зробилося так жасно,

Що мовив: «Волю ти мою вволи,

Скажи, хто мучиться отак злощасно?»

34 І вiн: «На животiння це прийшли

Тi, що зiрок, мiзернi, не хапали,

Жили собi без гани, без хвали.

37 А поряд – ангели, що з висi впали

Тi, недостойнi, i не вороги,

Й не слуги Божi, лиш за себе дбали,

40 Щоб вигляд не темнився дорогий,

Їх з неба гнано, пекло ж браму стисло,

Щоб грiх не вихваляв своi борги».

43 І я: «Учителю, що там нависло

Й над нами закрутило круговерть?»

Вiн одповiв: «Про це скажу я стисло:

46 Вони вже не надiються на смерть

І так ненавидять роки пропалi,

Що чорнi заздрощi iх повнять вщерть.

49 Нiхто за них не згадуе в печалi,

І Ласка, й Суд iх зневажають так,

Що й ти не говори, поглянь i – далi!»

52 Я, зиркнувши, побачив: в небi знак

Летiв, кружляючи, i зупиниться,

Як видалось менi, не мiг нiяк.

55 За ним така неслася плетениця

Померлих душ, що я й не уявляв,

Як стiльки встигло смертi причаститься.

58 По тому, як вже декого впiзнав,

Побачив я того з нероб неплiдних,

Хто зрiкся, страхопуд, великих справ.

61 Я зразу ж зрозумiв, що бачу бiдних

Перед собою неярких нiкчем,

І Богу, й ворогам його огидних.

64 Вони, з яких нiхто не жив живцем,

Тут прудко бiгли, всi в укусах, голi,

Над ними ж – оси й гедзi тьмою тем.

67 Поривши лиця, кров стiкала долi,

Усумiш iз слiзьми на грунт масний,

Де жовтi черви кублились поволi.

70 Поглянув далi, й натовп голосний

Побачив я край буйного потоку

Й спитав: «Учителю, ти поясни,

73 Щоб знав я, чом вони iз цього боку

На той всi прагнуть перейти мерщiй,

Як бачу, хоч у тьмi й не видно оку».

76 І вiн менi: «Одвiт почуеш мiй,

Коли зупинимо своi ми кроки

На Ахероновiй косi журнiй».

79 Стараючись не завдавать мороки

І волю дати боячись словам,

Я мовчки йшов на край рiки широкий.