Божественна комедія

94 Та в небi благородна е жона;

Того жалiвши, хто пiдпав блуканням,

Вмолила Вишнього Суддю вона,

97 Звернулась до Лючii iз благанням,

Сказавши: «На людину ту малу

Ти зглянься й огорни ii сiянням».

100 Знайшла мене Лючiя, ворог злу,

Де ми сидiли з древньою Рахiллю,

Й сказала: «Справжню Боговi хвалу

103 Знось, Беатрiче, i зарадь зусиллю

Того, хто любить так, що став на згин,

Пiднявшись вище над людською цвiллю!

106 Чи ти не чуеш, як там стогне вiн?

Чи ти не бачиш, як зо смертю б’еться

Мiж хвиль, грiзнiших од морських пучин?»

109 Нiхто на свiтi палко так не рветься

До радостi i не тiкае бiд,

Як я, зачувши, як те слово ллеться.

112 Прийшла звiдтiль, де сяе небозвiд

Я, пiснi ввiрившись твоiй урочiй,

Яка вславля тебе й слухацький рiд».

115 Сказавши так, звела на мене очi,

Де сльози струменiли в чистотi,

І я стежки знайшов якнайкоротшi.

118 Прибув до тебе на прохання тi

І врятував од звiра, що з’явився

Тобi на цiй великiй висотi.

121 Та що тобi? Чого, чого спинився?

Чого на серцi пiдлий страх тяжкий?

Чого в тобi смiливий дух смутився?

124 І це тодi, коли святi жiнки

У небi втрьох клопочуться про тебе,

Я ж блага обiцяю дар такий?»

127 Мов квiт, в нiчнiм морозi, як в погребi,

Побитий, похиляе вниз чоло

Й знов оживае у ранковiм небi,

130 Так я вiдчув, що стомлення спливло,

І вигукнув iз серцем посмутнiлим,

Мов той, до кого звiльнення прийшло:

133 «О преблага, з якою став я смiлим,

І гречний ти, що зразу ж поспiшив

І пiдiйшов до мене з словом милим,

136 Ти так менi бажання прищепив

Рушати краем тим жахним, немирним,

Що до своiх вернувсь я перших слiв.

139 Іди ж, пойнятий захватом надмiрним,

Ти – проводир, ти – пан, учитель – ти».

Сказав я й слiдом за поетом мирним

142 Ступив на шлях лiсистий i крутий.

ПІСНЯ ТРЕТЯ

1 «Крiзь мене йдуть до мiста мук найтяжчих,

Крiзь мене йдуть до мучень i заков,

Крiзь мене йдуть мiж поколiнь пропащих.

4 Суд правий вiв творця моiх будов:

Звели мене Могуття, що все родить,

Найвища Мудрiсть i Першолюбов.

7 Лиш пiсля мене свiт став брами зводить.

Нiщо не вiчне, я ж на всi вiки.

Лишайте сподiвання всi, хто входить».

10 Із чорних лiтер напис я такий

Побачив на вершку хмурноi брами

Й сказав: «Учителю, о жах який!»

13 І вiн, немов господар над думками:

«Лишатись легкодухiсть мае тут,

І мае вмерти дрож перед страхами.