Божественна комедія

28 Сосуд обрання теж у цих полях

Пiзнiше був, щоб дать пiдпору вiрi,

Яка спасiння вiдкривае шлях.

31 А я чого пiду? Хто пустить в мирi?

Нiякий не Еней, не Павел я,

На цю я честь не варт нi в якiй мiрi.

34 Коли ж спуститись знаджуе земля,

То чи не здасться спуск мiй божевiллям, —

Для мудреця яснiша мисль моя».

37 Мов той, хто раптом виниклим зусиллям

Занедбуе намiченi дiла

Й прощаеться з готовим вже справиллям,

40 Вчинив i я: де схил чорнила мла,

У думцi справа та пiшла вся прахом,

Що з запалом розпочалась була.

43 «Я бачу у словах, повитих жахом, —

Сказала тiнь, вся – благородний чар, —

Що ти в душi пройнявсь побожним страхом.

46 Вiн обсипа людину, мов той жар,

Примушуючи подвигу зректися,

Як мур уявлений спиняе твар.

49 Щоб мiг вiд остраху ти вiдмогтися,

Скажу, чом став твоiм я ватажком,

Щоб знав, коли в менi жалi знялися.

52 Був з тими я, хто мiж добром i злом,

Як панi кликнула щонайгарнiша,

І iй скоривсь я серцем i умом.

55 І от до мене над зорю яснiша

Звернула очi й голос чарiвний;

Лиш в ангелiв розмова лагiднiша:

58 «О мантуанська чемна душе, чий

На цiлу землю розголос лунае

Й лунатиме, аж поки свiт живий.

61 Мiй друг, що дружби з долею не мае,

На прикрому безлюдному горбi

Дорогу втратив i в страху вмирае.

64 Боюсь, щоб не накоiв зла собi,

Щоб з помiччю, бува, не опiзнитись, —

За нього, чула, й небо у журбi.

67 Іди, щоб там найшвидше опинитись

І мудрим словом стань його втiшать;

Менi з турбот допоможи звiльнитись.

70 Я – Беатрiче, я кажу рушать,

Прийшла я з мiсць, куди вернутись хочу,

Любов менi звелiла це сказать.

73 Я пiднесу тобi хвалу пророчу,

Як стану перед Господом святим».

Замовкла, й мову я почав урочу:

76 «О панi благосна, едина, з ким

Наш людський рiд всi перевищив твори,

Якi пiд небом зiбранi низьким!

79 Так уподобав я наказ твiй скорий,

Що, все здiйснивши б, думав, що не встиг, —

І зайвими були б його повтори.

82 Але скажи, це хто тобi помiг

У глиб землi без остраху пускатись,

Звiдкiль усяк тiкав би скiльки мiг».

85 «Щоб мiг за словом довго не шукатись, —

Сказала, – стисло вiдповiм одне,

Чом не боюся я сюди спускатись.

88 Того боятись треба, головне,

Що позбавля когось життя й спокою, —

Все ж iнше анiкому не страшне.

91 Ласкавий Бог створив мене такою,

Що ваша скорб повз мене промина,

Що я – поза пожежею яркою.