Божественна комедія

100 Із звiрами вiдгулюе свое

Без мiри; та надiя на Хорта е,

Що вiн цю твар таки, нарештi, вб’е.

103 Про нього скажуть: скарбiв не ковтае,

В любовi, мудростi й чеснотi зрiс.

І грунт мiж Фельтро й Фельтро доглядае.

106 Вiн за Італiю зведе свiй спис, —

Заради ж неi дiвчина Камiлла

І Еврiал умерли, й Турн, i Нiс.

109 І як би не тiкала твар немила,

Вiн в Пекло зажене ii, на дно,

Звiдкiль ii жадоба приманила,

112 А звiдсiля, – надумав я одно, —

Я поведу тебе, де залягають

Мiсця, якi я взнав уже давно.

115 Почуеш ти, як в розпачi благають

Там духи з зойком та з ламанням рук,

Повторну смерть на себе накликають.

118 Побачиш тих, хто мiж вогненних мук

Таемно тiшиться у сподiваннi

Колись пiднестись до блаженних лук.

121 А схочеш в висi злинути останнi, —

Душi, достойнiшiй за мене, здам

До нiжних рук тебе при розставаннi.

124 Бо той, хто звiку владарюе там,

Мене, що бився у ворожiй ратi,

Й тих, хто зi мною, не пуска й до брам.

127 А в троннiй владаря свiтiв палатi

Усе пристойне пишному кошу.

Щасливий той, хто буде там на святi!»

130 І я йому: «Поете, я прошу,

Ім’ям Христа, якого ти не вiдав,

Все зло й все гiрше хай тут полишу,

133 Ти ж покажи усе, про що повiдав:

Хай браму бачу я з Петром святим

І тих, хто в муках та скорботi знидiв».

136 І рушив вiн, а я – слiдом за ним.

ПІСНЯ ДРУГА

1 День одiйшов; з натомленоi спини

Всього живого тягарi земнi

Тьма поскидала; тiльки я, единий,

4 Все готувавсь до мужньоi борнi

З трудною стежкою з нестерпним жалем;

Та вiрна пам’ять сил додасть менi.

7 О музи, хай ваш хист сiяе палом,

О думко, що я бачив, запиши

І передай навiк людським скрижалям.

10 І я: «Поете, спершу ти рiши,

Якщо ти хочеш скрiзь мене проводить,

Чи доблесть е на те в моiй душi?

13 Спiвав ти: батько Сiльвiiв зiходить

Ще тлiнний та минущий в свiт тривкий,

Зберiгши чуйнiсть, що в живому бродить.

16 Коли ж противник всяких зол палкий

Був добрий з ним, передбачавши славу

Його дiянь, i хто вiн, i який,

19 То мудрий вiдзнача його по праву:

Обранець неба вишнього добра,

Рим породив вiн та його державу,

22 А той же й та (це iстина стара)

Заснованi, щоб стать святим престолом

Наступникам апостола Петра.

25 Ця путь, розцвiченим твоiм глаголом

Прославлена, причиною в вiках

Була його звитязi й папським столам.