Геніальне кохання

Мов вправний жонглер, вiн сипав цифрами, iменами, цитатами, Це був неперевершений театр одного актора. І, зауважимо, актора, закоханого у свою роль. Коли ж вiн нарештi, до краю вичерпаний, замовк, запанувала виразна мовчанка.

– То ви потребуете оте плетене крiсло з нашого музею? – почувся iз напiвтемряви слабкий жiночий голосок. – Сподiваюся, не заради цього ви мене запросили у своi апартаменти?

– Нi! Присягаюсь! – вигукнув Ромашка, якому стало вкрай соромно за пiдступнi намiри. І вiн кинувся до жiнки, мов сентиментальний юнак, аби приховати рум’янець, що густо залив його щоки i шию.

– Ви впали менi в око з першого погляду! – шепотiв вiн, цiлуючи ii зблiдле обличчя. – Ще там! В музеi!..

– Гаразд, я вам скажу, де знаходиться оте кляте крiсло, – задихано мовила жiночка. – А далi ви вчиняйте зi мною так, як велить ваше сумлiння!

Ця несамовита сцена знову промайнула перед очима директора у власному кабiнетi пiсля пронизливого погляду Марини Кононенко. «Який же я негiдник! – подумалося йому, i вiн втупив очi у монiтор лептопа, на якому висвiчувалася вражаюча свiтлина Івана Франка зi скрюченими паралiзованими кистями.

– І куди ми махнемо цього разу, шефе? – озвавсь iззаду Ясь. Вiн уже давно чекав на цю розмову, але татусь мовчав, як океанська глибоководна риба, запевняючи, що незабаром все розповiсть докладно. Хлопчина не наполягав, бо весь вiльний час вiддавав опису своеi дивовижноi мандрiвки у Хустi. В його головi й зараз незбагненним чином перетиналася сучаснiсть iз трагiчними подiями березня 1939 року.

– Ми поiдемо… Ми поiдемо… Ми поiдемо на весiлля до Івана Франка! – переможним голосом продзвенiв Ромашка, наче виграв мiльйон у лотерею.

– Куди? Ха-ха! – зареготала Яна. Настрiй у неi пiднявся ще на кiлька подiлок. – Романе Лук’яновичу, оце вас заносить на поворотах. То Шевченка рятувати вiд тюрми, то одружувати наступного генiя Украiни! Боюся навiть подумати, куди ми потрапимо з Лесею Украiнкою.

– Це не випадкова примха, Яночко, а добре обмiркована пропозицiя! Завжди ставте собi у життi найвищу планку…

– …І тодi доскочиш до середини, – додав iз пiдвiконня Ясь завчену татову мудрiсть.

– А чому саме на весiлля? – нiяк не могла збагнути Яна. – Були куди драматичнiшi подii в його складному життi.

– А тому, що Франко одружувався саме в Киевi й завтра минатиме рiчниця цiеi знаменноi подii. І щоб ви знали, моя юна незамiжня помiчнице, весiлля стало для Каменяра переломною вiхою.