Хрещення Русі

І сходилися вони на iгрища, на пляси i на всякi бiсiвськi пiснi, i тут умикали жiнок собi,– з якою ото хто умовився. Мали ж вони по двi i по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потiм розводили великий вогонь i, поклавши на вогонь мерця, спалювали [його]. А пiсля цього, зiбравши костi, вкладали [iх] у невеликий посуд i ставили на придорожньому стовпi…»

Лiтописець, розповiдаючи про характер i побут слов’ян, не забув згадати i про те, що «жили особно i володiли родами своiми». Тут же йде розповiдь про виникнення на землях полян м.

Киева: «Було три брати: одному iм’я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив, i сестра iх – Либiдь. І сидiв Кий на горi, де нинi узвiз Боричiв, а Щек сидiв на горi, яка нинi зветься Щековицею, а Хорив – на третiй горi, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [i] на честь брата iх найстаршого назвали його Киевом… Були ж вони мужами мудрими й тямущими…» Потiм автор наводить i iншу легенду, можливо, поширену в його часи: «Іншi ж, не знаючи, говорили, нiби Кий був перевiзником, бо тодi коло Киева перевiз був з тоi сторони Днiпра. Тому казали: “На перевiз на Киiв”». Проте цю версiю вiн вiдкидае, кажучи: «Коли б Кий був перевiзником, то не ходив би вiн до Царгорода. А сей Кий княжив у роду своему i ходив до цесаря… Велику честь, як ото розказують, прийняв вiн од цесаря… при котрiм вiн цесарi приходив». Помер Кий, як i його брати, i сестра, у Киевi.

Пiсля смертi Кия i його братiв, за версiею руського лiтописця, у життi схiдних слов’ян настае «чорна смуга».

Повз Киева проходять то болгари, то обри, то угри (угорцi). На княжiння схiдних слов’ян нападають кочiвники – хазари. У Новгородськiй землi господарюють нормани – варяги (жителi пiвнiчних краiн). Лiтописець записуе: «Варяги, приходячи iз замор’я, брали данину з чудi, i з словен, i з мерi, i з весi, [i з] кривичiв. А хозари брали з полян, i з сiверян, i з в’ятичiв; брали вони по бiлiй вивiрцi[8 - Дослiдники тлумачили це мiсце по-рiзному; найiмовiрнiше нове твердження, що бiла вивiрка – це зимовий горностай, бо в тi багатi на звiрiв часи данина бiлкою вiд диму (оселi) була б мiзерною. – Прим. перекл.] – стiльки вiд диму». Схiднi слов’яни воюють i один з одним. Боротьба вiдбуваеться й усерединi кожного княжiння. Особливо гостро вона розгорiлася на пiвнiчному заходi, серед населення, яке мешкало поблизу озера Ільмень. Саме тодi новгородцi й запросили до себе на княжiння, за свiдченням лiтописця, князя Рюрика з племенi Русь.