Король болю

– Ти безчесна людина, Христофе! – викрикнула жiнка. – Як ти мiг?

– Облиш, – спокiйно вiдповiв той, – я ж не взяв у них грошi.

– Мене це навiть дивуе! – чорнявка вiдвела вiд нього погляд i ображено втюпилась кудись попереду себе.

– Замало пропонували…

– Негiдник!

На очах у жiнки виступили сльози. Глянувши на неi, Христоф зрозумiв, що надто далеко зайшов у своiх жартах. Тихо вилаявшись, вiн перечекав першу хвилю плачу, а тодi промовив:

– Вибач, Софiе.

Вона витерла очi, вгамувала подих, але озвалася тiльки за хвилину.

– Навiщо ти влаштував цю виставу? – запитала жiнка.

Христоф знизав плечима.

– Хотiв iх провчити, а для цього слiд було пiдпустити ближче.

– Хiба ж я не досить натерпiлася принижень, Христофе?

Чоловiк важко зiтхнув.

– Дорога Софiе, на жаль, можу тiльки вдруге просити менi вибачити. Так, я справдi повiвся негiдно…

– Гаразд, давай забудемо про це, – вона мовила здавленим, але вже рiвнiшим голосом, – зрештою, тi негiдники отримали те, на що заслуговували.

Чоловiк вдоволено реготнув.

– Атож, навряд чи в них ще колись виникне бажання до таких торгiв.

Неприемний осад на душi, втiм, залишився навiть у Христофа. Йому пригадалось, що кiлька мiсяцiв тому, коли вiн зустрiв Софiю ще на Волинi, то пообiцяв iй свiй захист у дорозi. Тим бiльше, що прямувала ця жiнка, як i вiн сам, до Кракова.

Софiя була знатного походження, однак рано залишилась сиротою. Згодом, прагнучи отримати освiту, подалась до Неаполя, де найнялася служницею до видатного математика Нiкколо Тартальi.

Чоловiк цей, окрiм усього, займався ще й алхiмiею, астрологiею та не гребував чаклунством i, подейкують, знав потаемнi секрети людвисарства, завдяки яким мiг виготовляти небаченi досi потужнi гармати, що одним пострiлом здатнi були покласти пiв ворожоi армii.

Нiкколо Тарталья помер понад п’ятнадцять рокiв тому, але, подейкують, передав знання своiм учням, серед яких була й Софiя.

Пiсля смертi вчителя доля ii склалася не найкращим чином. Серед найгiрших поневiрянь був полон у пiратiв, якi продали ii туркам у Кафi, звiдки вона потрапила до гарему в Бахчисараi.

Звiдти, на щастя, iй вдалося втекти i пристати до купцiв, що допровадили ii до Речi Посполитоi.

– Ти так менi й не зiзналась, навiщо тобi до Кракова, – промовив Христоф, умостившись на свое попередне мiсце на стiльцевi бiля вiкна, де сидiв до появи непроханих гостей, – тебе чекае там хтось? Маеш там родичiв? Друзiв? Чоловiка?

– Зате я зiзнавалась в iнших своiх бажаннях.