Король болю

Вiдповiдь Софii була раптовою, як блискавка, i змусила його на хвилину замовкнути.

– Що таке, Христофе? – дещо насмiшкувато запитала вона, – невже ти знiтився?

Здавалось, що Софiя в такий спосiб хотiла вiдомстити йому за свое приниження.

– Аж нiяк… – вiдповiв той.

– То в чому рiч?

Вона одним рiзким рухом зiрвала з себе ковдру, пiд якою була цiлковито оголеною.

– Ти розповiдав про моi стегна, живiт та груди, сам не уявляючи, як вони виглядають. То подивись… То скуштуй iх.

Софiя трохи розвела колiна i провела пальцями по своему акуратному затишному лонi.

– Невже не хочеш?…

– Хочу.

Вiн простягнув до неi руку i, коли вона подала йому свою, потягнув ii до себе. Христофовi кортiло побачити ii оголеною в повен зрiст на ногах. І саме так вона виглядала божественно. Впившись спочатку у ii вуста, вiн згодом потроху опускався цiлунками до ii шиi, плечей i персiв, затримавшись довше губами на брунатних налитих сосках, а далi знову повернувся до вуст.

Мiж тим ii руки вже опинились пiд його сорочкою, а далi мiцно вхопили пояс, мовби прагнучи розiрвати його з пристрастi.

Ледве стримуючи шал, Христоф пiдняв ii i, пронiсши кiлька крокiв, притис до стiни. Тут, вiдчувши, що руки Софii вже подолали перешкоду з поясу, за хвилину звiльнив собi шлях вiд одягу i ввiйшов у неi одним дужим рухом.

Лоно Софii вiдгукнулося гарячим i вологим пульсом, жадiбно засмоктуючи його плоть з кожним рухом все глибше. Коханцi сильно i з насолодою вдарялися в стiну, шалено стогнучи в унiсон вiтрам ззовнi, аж раптом хтось з силою гримнув у дверi.

– Не зважай, – благально промовила Софiя, ще дужче впиваючись нiгтями в його спину.

– Вони виб’ють дверi, – вiдповiв iй коханець.

– Плювати, що буде потiм. Давай закiнчимо!..

– Тодi повернися… – наказав вiн iй.

Софiя миттю сперлася руками на лiжко, пiдставивши йому пружнi розчервонiлi сiдницi.

– Тiльки продовж, продовж… – застогнала вона.

Постоялець за цю мить встиг ухопити зарядженого пiстоля, що лежав неподалiк вiд них i звiв курок.

Пiсля цього знову увiйшов у свою коханку. Дверi, здавалось, от-от зiскочать з петель, i, щоб цього не сталося, вiн натиснув на гачок. Гримнув пострiл, i удари в дверi припинились. Одночасно з цим Софiя голосно закричала вiд останньоi найбажанiшоi хвилi задоволення.

Христоф нахилився й торкнувся губами ii шиi.

– А тепер пора, – прошепотiв вiн iй, – з того боку вгомонились ненадовго.