Король болю

– Нам, – чоловiк вказав на двох своiх товаришiв, що вже стояли на ногах i так само глипали голодними очима на лiжко, – а також iншим добродiям, що нидiють там унизу…

«Там унизу» – це була невелика смердюча зала, що правила за шинок. Кiмната Христофа знаходилась на горищi.

– І нехай пан не турбуеться. Ми панську любку не скривдимо… – спраглий любощiв волоцюга змiнив тон i вже тепер по-справжньому вирiшив домовитись, – i можемо навiть пановi заплатити вiдкупнi.

– Вiдкупнi? – раптом з цiкавiстю перепитав Христоф.

– Авжеж, авжеж, – закивали головами всi трое прибулих.

– Скiльки?

– Е-е-е… – зачухав потилицею промовець, – десять грошiв…

– Здурiли, панове? – хмикнув постоялець, – знали б ви якi божественнi перса ховаються за тим дрантям, яким вона зараз укрита.

– Двадцять…

– Живiт у неi плаский, а стегна пишнi. Таких, зiзнатися, я ще не бачив…

– П’ятдесят, чорт забирай! – випалив чоловiк.

– А чи вiдомо вам, який гарячий i хтивий рай помiж тих стегон? Яка це палка коханка, що не соромиться жодних любощiв?… – провадив далi Христоф, – нi? То будьте певнi, що так i е! А ви пропонуете менi п’ятдесят грошей вiдкупних? Флорин, трясця вашiй матерi! Флорин i не менше!.

– Та звiдки ж нам знати? – облизавши губи, сказав торгiвець, – треба хоч глянути… Глянути, що там, пiд тим дрантям.

– То дивiться, – Христоф вказав рукою на сполотнявiлу вiд страху жiнку, що мiцно притискала до себе ковдру.

– І подивлюсь, – прохрипiв чоловiк, – i подивлюсь… Ану, покажи, кралечко, чи так воно все насправдi, як оповiв твiй коханок…

Вiн пiдiйшов до лiжка i вже простягнув до неi своi руки, коли ж Христоф рвучко змахнув нагайкою i щосили вперiщив того по спинi.

Аж нiяк не чекаючи в поривi своеi пристрастi такоi болючоi несподiванки, прибулий щосили завив. Утiм радше вiд лютi, анiж вiд болю. Не гаючи даремно часу, Христоф пригостив канчуком його вдруге, цього разу хлеснувши по пицi, а далi з таким же завзяттям заходився перiщити двох його товаришiв. Усiм трьом, врештi, не лишалося нiчого iншого, як щодуху дременути з кiмнати, завиваючи, мов пси i помiж тим засипаючи кривдника найдобiрнiшими прокляттями.

Щойно вони зникли, постоялець знову замкнув дверi на ключ i, вiдкинувши вiд себе канчука, втер з чола пiт. Христоф був високого зросту, мiцноi статури i мав на вигляд близько сорока рокiв. Риси обличчя його були виразнi, а погляд дещо колючий i, здавалось, насмiшливий. На щоцi, над короткою темною бородою тонкою ниткою тягнувся шрам.