Король болю

Хоча й невiдомо було, чи вiн так само, як i решта, поспiшав, а чи просто насолоджувався товариством пишногрудоi чорнявки, котрiй також знайшлося мiсце у його вузьких покоях. Загорнувшись у брудну дiряву ковдру, вона солодко дрiмала, пiдклавши долонi пiд праву щоку. За вiкном люто свистiли вiтри, яких, здавалось, було там тисячi, i кожен з них мав свiй голос, мов у якомусь диявольському хорi, проте вони наче заколисували цю жiнку. Жодноi тривоги, жодного неспокою не було на ii обличчi, а отже й у ii снах.

Христоф, умостившись на стiльцевi бiля вiкна, за яким сiрiв полудень, не зводив з неi очей, мовби намагаючись вивчити кожну деталь ii обличчя, наполовину прикритого розпатланим волоссям, i дослiдити поглядом клаптики оголеного тiла, що виднiлися з-пiд ковдри.

Раптом, вiн зачув чиiсь притишенi голоси за дверима i незграбнi кроки кiлькох пар нiг, що, вочевидь, намагалися ступати якомога тихiше. «Авжеж, – подумалось йому, – тим роззявам давно цiкаво хто я, хто ця жiнка, чим ми тут займаемось i чому не виходимо на люди… Що ж, зараз будуть знати».

Чоловiк звiвся на ноги i нечутно пiдiйшов до дверей. Хвилину почекавши, вiн рiзко повернув ключ у дверях i щосили смикнув iх на себе. За ними виявилось три здивованi мармизи, що належали трьом захмелiлим чоловiкам, ззовнi схожих на волоцюг через свiй до краю занедбаний одяг.

Двое з них, що надмiрно спиралися перед цим на дверi, не втримали рiвновагу i провалилися в кiмнату, впавши навкарачки, зробившись при цьому подiбними на двiйко сполоханих свиней.

– Вiтаю, панове, – промовив Христоф, спостерiгаючи, як тi згодом мусили з навкарачок стати на колiна, дивлячись на нього знизу вгору, як на iкону або ксьондза, що приготував iм причастя.

– Е-е-е-е… курва… е-е-е… – вiдповiв хтось iз них.

– Хотiли тiльки запитати, чи не потребуе пан чогось, – ехидно промовив той, що лишився на ногах. А потiм покосившись убiк лiжка, хтиво додав:

– І панi…

– Ідiть в дупу.

– Ги-ги, – засмiявся нахаба, – бачить пан, що ми тут всi в однаковому становищi. Нудно всiм до смертi, а в пана он яка забавка…

Вiн знову зиркнув убiк чорнявки, що вже прокинулась i дивилася на них широко вiдкритими зляканими очима.

– То ж чи не набавився бува пан? А якщо так, то може дасть побавитись i нам?

– Кому це вам?

Христоф потайки вiд них дiстав з-за поясу невелику нагайку i заховав ii за спиною.