Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Купили шапку, купили пару волiв, купили корову з телям, купили вiз. Приiхали додому. Стали хазяйнувать потроху.

Багатий брат дивуеться.

– Що це, – каже, – в мого брата де взялись воли, шкапа й корова?

А жiнка каже:

– А злодюга навiщо?

– Та то злодюга вiн був колись, а тепер вiн уже не злодiй, бо я чув, що вiн викуплений.

– А де ж вони грошей набрали?

– Та про те вже iм знати. Може, в того злодiя ще давнi грошi е?

А теща каже:

– Ось пошлiть хлопця, нехай вiн пiде до його дiтей гратися: то що дiти балакатимуть, то вiн пiдслухае, прийде та нам i розкаже.

– Оце добре.

Узяли i послали хлопця. Бiдний брат думае: «Що це за знак? Нiколи багач не пускав свою дитину гратися до моiх дiтей, а тепер пустив».

Сiли обiдати, посадили й хлопця багачевого за стiл. Погравсь хлопець з дiтьми i пiшов. Приходить додому, а батько й питае:

– А що, сину, що ти там чув?

– Нiчого, тату, не чув. Грались. Мене дядько й обiдать посадив. Борщ був iз м'ясом i каша з молоком.

– Еге… Он що?! Це вже значить – годi полову iсти, що торiк у мене брав та молов з житом i iв… Тепер уже борщ з м'ясом, ще й каша з молоком! Що ж це воно за знак? Як би його довiдатися?

А теща сидить на печi та каже:

– Ось як довiдатися: ти пiди до брата та скажи йому, що прийдуть до мене суддi добро мое описувати, так дозволь, брате, нехай моя скриня з грiшми у тебе в хатi постоiть, поки я панiв одбуду.

– Оце добре.

– Тiльки якби чого-небудь туди iсти менi поставити.

– Та он вареники тi, що не доiли, так з макiтрою i постав.

Винесли з комори скриню, влiзла туди теща, поставили iй вареники i замкнули скриню.

– Отепер пiду до брата.

Бiдний брат щось робив надворi; дивиться, йде до нього брат.

– Що це за знак? – каже. А в самого аж сльози на очах навернулись.

Прийшов, здоровкаеться:

– Здоров, брате.

– Здоров.

– Боже тобi поможи.

– Спасибi. – Та ще й руку подав.

– А чого я, брате, до тебе прийшов?

– Не знаю.

– Будь ласкавий, брате, чи не можна до тебе мою скриню з грiшми перевезти, бо до мене наiдуть суддi описувати худобу, то нехай скриня у тебе постоiть, а завтра вранцi прийду й вiзьму.

– Так що ж, нехай постоiть, привези.

– Тiльки, брате, в хатi постав скриню, бо в сiнях страшно становить.

– Та поставимо в хатi, вези.

Пiшов багач. Привезли скриню i поставили в хатi на самому покутi. Парубка тодi дома не було.