Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Вона йому й каже:

– Як вiзьмеш мене за жiнку, то я тобi все зроблю так, як вона казала.

Вiн каже:

– Добре!

Вона йому й каже:

– Лягай же тепер спати, а завтра рано щоб устав та понесеш iй паляницю.

От пiшла дiвчина до того лiсу та як свисне! – той лiс трiщить, лущить, на однiм мiсцi ореться, на другiм пшениця сiеться… І до свiту спекла вона паляницю, дала йому, – вiн принiс ii до змii в хату й поклав на столi.

Змiя прокидаеться, вийшла в двiр та й дивуеться на той лiс, що тiльки сама стерня та скирти стоять.

– Ну, справився! Гляди ж, щоб i друге дiло зробив! – Та зараз йому й загадала: – Щоб ти оту гору розкопав i щоб туди Днiпро йшов, а коло того Днiпра побудуй комори: щоб байдаки туди приставали й щоб ти ту пшеницю продав на байдаки. Як устану рано, то щоб це все було готове!

Вiн iзнов iде до того стовпа та й плаче. Та дiвчина його й питаеться:

– Чого ти плачеш?

Вiн iй розказав те все, що йому змiя загадала. А дiвчина йому й каже:

– Лягай спати тут, я це все пороблю.

А сама як свисне! – так та гора розкопуеться, Днiпро туди йде, коло нього комори будуються… Тiльки прийшла та збудила його, щоб вiн пшеницю видав купцям на байдаки з тих комор. Змiя встае та й дивуеться, що все так i зроблено, як вона йому загадала.

Тодi загадуе йому втрете:

– Щоб ти цю нiч спiймав золотого зайця й раненько щоб принiс менi в хату.

Вiн iзнов iде до того стовпа та й плаче. Та дiвчина й питаеться його:

– Що загадала?

Вiн розказав.

– Оце вже не жарти, – каже та дiвчина, – хто його знае, як його спiймати! Одначе ходiм до тiеi скелi. Стань же ти над норою: ти будеш ловити, а я пiду та буду гонити з нори. І гляди ж: що тiльки буде виходити з нори, – бери його, то золотий заець!

Ото вона пiшла та й жене. Коли це вилазить з нори гадюка та й сичить. Вiн ii i пустив. Дiвчина виходить iз нори та й питаеться його:

– А що, нiчого не вилазило?

А вiн каже:

– Ба нi! Лiзла гадюка, а я побоявся ii, щоб не вкусила, та й пустив.

А вона йому каже:

– А щоб тебе! Ото самий заець! Ну, гляди ж, я ще пiду; та як буде хто виходити й буде тобi казати, що тут немае золотого зайця, то ти не вiр, а держи його!

Полiзла та й жене. Коли це виходить така стара баба та й питаеться того парубка:

– Чого ти, сину, тут шукаеш?

А вiн iй каже:

– Золотого зайця.

Вона йому:

– Де б тут вiн узявся? Тут його нема!

Сказала це та й пiшла вiд нього.