Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Коли це виходить та дiвчина та й питаеться його:

– А що, немае зайця? І нiщо не виходило?

Вiн каже:

– Ба нi! Виходила баба стара та й спитала мене, чого я тут шукаю: а я сказав, що золотого зайця, а вона каже: тут його немае, – то я ii й пустив.

Тодi вона й каже:

– Чом ти не держав: ото самий заець! Ну, тепер бiльше нiде його не пiймаеш, хiба я перекинуся зайцем, а ти мене принесеш i положиш на стiльцi, – тiльки не вiддавай iй у руки, бо як вiддаси, то вона пiзнае i розiрве i тебе, i мене.

От вона так i зробила: перекинулась золотим зайцем. Вiн узяв, принiс того зайця, положив його на стiльцi та й каже змii:

– Нате ж вам зайця, а я пiду вже вiд вас.

Вона каже:

– Добре, йди!

Вiн пiшов.

А змiя тiльки з хати, а заець знову перекинувся дiвчиною та за тим хлопцем. Почали вони вдвох утiкати. Бiжать та й бiжать. Коли це змiя оглядiлася, що то не заець був, а ii дочка, – давай доганяти, щоб ii розiрвати. Та сама не побiгла, а послала свого чоловiка.

– Це вже за нами бiжать! Я перекинуся пшеницею, а ти дiдом, та будеш стерегти мене; як будуть питатися тебе: «Чи не бачив парубка й дiвки, чи не йшли сюдою?» – то скажеш, що тодi йшли, як ця пшениця сiялась.

Коли це змiй летить та й питаеться того дiда:

– Чи не бачив тут – не йшли сюдою парубок з дiвкою?

А вiн каже:

– Йшли.

Той питаеться:

– Давно ж вони йшли?

– Тодi, як оця пшениця сiялась.

Змiй каже:

– Цю пшеницю вже пора косить, а iх учора не стало.

Та й вернувся назад. Змiiна дочка зробилась iзнов людиною, а той дiд парубком, та давай утiкати далi.

Прилiтае змiй додому. Змiя його й питаеться:

– А що, не догнав? І нiкого не зустрiчав на дорозi?

А вiн каже:

– Ба нi! Зустрiчав: дiд стерiг пшеницю, а я його питаюсь, чи не бачив – тут не йшли парубок iз дiвкою? А вiн каже, що йшли тодi, як та пшениця сiялась, але ж та пшениця така, що пора косити, – так я й вернувсь.

Тодi змiя йому каже:

– Чом ти того дiда й ту пшеницю не розiрвав? То вони самi! Бiжи вдруге за ними та щоб доконче розiрвав!

Летить змiй. Тi чують, що летить iзнов – аж земля реве, – так дiвчина й каже:

– Ой, летить iзнов! Зроблюся я монастирем, таким старим, що от-от розвалиться, а ти – ченцем; та як буде змiй тебе питатися, чи не бачив таких, то скажеш: «Бачив тодi, як оцей монастир будувався».