Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

Полягали ввечерi спати, а вiн вийшов надвiр, перекинув з руки на руку перстень – такого слуг насходилось, що й двiр тiсний став. От вiн iм i каже:

– Щоб менi до ранку був мiст iз срiбла й золота вiд палацу царiвниного до церкви, – я там буду вiнчатися, – i щоб, як туди я буду з царiвною iхати, з обох бокiв цвiли яблуньки, грушi, вишнi, черешнi, а як назад буду iхати, то щоб уже все поспiвало.

– Добре, – кажуть, – до ранку все буде так, як ви хочете.

На другий день устае вiн, вийшов з хати, аж дивиться – стоiть мiст, i з обох бокiв садки ростуть.

От вiн вернувсь у хату та й каже матерi:

– Ідiть, мамо, та скажiть царiвнi, що вже й мiст готовий, нехай iде до шлюбу.

Пiшла мати до царiвни, сказала iй, а вона й каже:

– Я вже мiст бачила – дуже гарний мiст. Скажи ти своему синовi, нехай вiн приiздить вiнчатися.

Прийшла та жiнка додому та й каже синовi:

– Казала царiвна, щоб ти завтра iхав вiнчатися.

От вiн через нiч збудував собi палац, а на другий день поiхав до церкви, повiнчалися з царiвною i вертаються назад, а на мосту вже все поспiвае: i яблука, i грушi, i вишнi, i черешнi, i всяка-всяка садовина, яка тiльки на свiтi е…

Приiхали вони в той палац, вiдгуляли весiлля та й живуть собi.

І той собачка та котик з ними. Прожили вони там якийсь час, от раз царiвна й питае свого чоловiка:

– Скажи менi, серденько, як ти пошив менi черевички й сукню: ти ж з мене й змiрка не брав? Як ти за одну нiч збудував такий мiст i де ти набрав стiльки золота та срiбла?

– У мене, – каже, – е оцей перстень; як я його перекину з однiеi руки на другу, то зараз назбiгаеться до мене слуг повен двiр.

Що б я iм не загадав – усе зроблять. То вони зробили черевички й сукню, збудували мiст i палац цей, що ми живемо, – все вони менi роблять.

От вона дiждалась, поки вiн заснув добре, тихенько зняла з нього той перстень, перекинула з руки на руку, тих слуг такого найшло, що страшно й глянути. От вона iм i каже:

– Щоб зараз тут були i конi, i ридван, – я поiду до свого палацу, а щоб iз цього палацу ви зробили стовп такий, щоб тiльки можна було моему чоловiковi стояти й лежати, i зараз цей стовп щоб перенесли за море.

Та глядiть менi, щоб ви його не збудили, щоб вiн уже прокинувсь у стовпi.

– Добре, – кажуть, – усе буде так, як звелено.

Вийшла вона, стоiть ридван. Сiла вона та й поiхала. А палац ураз стовпом став, – так його й потягли тi слуги через море.