Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей

От той пiшов i лiг на кухнi спати. Виспався, а увечерi приходить до пана на диспозицiю.

– Ну, що ж, малий, прийшов?

– Прийшов, пане, – каже той.

– А що ж, малий, з нами буде?

– Що звелиш, то я мушу те зробити.

– Я хочу, щоб ти на нiч пiшов у лiс на варту. Що буде летiти чи бiгти, чи то кiнь, чи птах, чи змiй, щоб ти менi пiймав.

Дав йому рушницю, i пiшов той на варту у пушу. Стоiть. Летить змiй з трьома головами та просто навпроти нього. Петрусь його ловить, а вiн почав його бити, драти, пекти.

– А, – каже, – Петрусю, що ти зробив? Чом ти не держав?

– А коли, – каже, – я не змiг потвору вдержати, бо пече таким огнем пекельним, пече, дере!

– А, – каже, – то був мiй батько.

– А чорт його знав, що то твiй батько!

– Ну, – каже, – гляди ж, буде летiти брат мiй старший з двома головами, то вдержи…

– Як так буде пекти, як твiй батько, то я не вдержу.

– Е, – каже, – держи, а то буде зле!

Тодi летить той до нього просто, пече його, б'е, дере його… Упустив.

Прилiтае знову та панянка.

– Е, – каже, – що ти наробив? Нащо ти упустив?

– А як же його вдержати, коли так дуже пече!

– Тепер, – каже, – буде йти стара мати у жiночому станi, у простому, то гляди ж, держи ii, що б вона не робила – держи.

От iде стара бiля нього i каже:

– Добрий вечiр тобi, малий.

– Здорова була, бабо. А за чим ти, бабо, у такiй порi у лiсi ходиш?

– Була, – каже, – у людей на весiллi, запiзнилася, та упилася, та йду.

– Ну, бабо, стiй, бо я тебе не пущу.

– Е, синочку, що я тобi зробила?

– Нi, – каже, – не можна, я на те на вартi стою, не повинен нiкого пропустити.

Та баба пробоем йде. Вiн ii за коси i давай дрюком бити.

– А, синочку, глянь на Бога, чи у тебе руки зведуться на мене, на таку стару жiнку? Може, й у тебе матка е стара.

Йому серце скрутилося – вiн i пустив. Знову прилiтае панянка.

– Що ти, Петрусю, наробив? Нащо ти ii упустив? Я ж тобi казала, щоб ти держав.

– Як же менi ii було не пускати, коли вона така стара, так жалiбно просилася?

– Ну, гляди ж, тепер буде летiти менший брат мiй, вiн буде летiти конем, з сiдлом зi всiм: ти держи, не пускай, чи буде вiн перекидатися ведмедем, чи чим, а ти держи, що в руках стане, то принось, бо це буде у послiднiй раз. А то батько догадаеться, що я тобi помагаю, i вже кiнець буде з нами.