Любий друг (збірник)

Говорив вiн палко й переконано, немов справу, свою справу обороняв, немов казав:

– Зi мною нема чого боятися. Спробуйте, то побачите.

Вони дивились на нього обидвi, заохочуючи його поглядом, уважаючи, що говорить вiн добре й правдиво, потверджуючи дружньою мовчанкою, що iхня незламна мораль парижанок не довго встояла б перед певнiстю таемницi.

А Форестье, що розлiгся на канапi, пiдiбгавши пiд себе одну ногу й заткнувши за жилета серветку, щоб не заляпати фрака, промовив зненацька, переконано й скептично засмiявшись:

– Авжеж, вони надолужили б, аби певнi були мовчанки.

Мова пiшла про любов. Не визнаючи ii за вiчну, Дюруа вважав, що вона може бути довга, може створити щирий зв’язок, нiжну приязнь, довiру! Єднання тiл тiльки змiцнюе еднання сердець. Але вiн обурювався на болiснi ревнощi, драми, сцени та страждання, що майже завжди супроводять розрив.

Коли замовк, панi де Марель зiтхнула:

– Так, це едина гарна рiч у життi, i ми часто псуемо ii надмiрними вимогами.

Панi Форестье додала, граючись ножем:

– Так… так… гарно бути любленою.

Здавалось, що мрiя ii полинула десь далi, що вона думала про щось, чого не зважувалась висловити.

Далi страви не приносили, i вони попивали вряди-годи шампанське, жуючи шкуринку з круглих хлiбцiв. І думка про любов проймала iх поволi й нестримно, п’янила помалу iхнi душi, як ясне вино, що падало по краплi iм у горло, запалювало iхню кров i хвилювало душу.

Принесли телячi котлети, нiжнi й пухкi, розкладенi на густому ложi дрiбних гостролистих шпарагiв.

– А, чорт, то гарна рiч! – скрикнув Форестье.

Всi iли поволi, смакуючи добiрне м’ясо й жирну, як вершки, городину. Дюруа провадив:

– Коли я полюблю жiнку, тодi нiчого для мене не iснуе.

Сказав це переконливо, захоплюючись думкою про насолоду кохання пiд впливом насолоди вiд смачноi iжi. Панi Форестье прошепотiла, своiм звичаем, байдуже:

– Нi з чим не можна порiвняти щастя вiд першого рукостискання, коли одна рука питае: «Любиш мене?», а друга вiдповiдае: «Так, люблю».

Панi де Марель, що знову випила хильцем шампанського, весело сказала, ставлячи келих:

– Я не така платонiчна.

Всi засмiялись, ухваливши ii слова, i очi у всiх заблищали.

Форестье лiг на канапу, розкинув на подушки руки й сказав поважно:

– Така щирiсть робить вам честь i доводить, що жiнка з вас практична.