Любий друг (збірник)

Коли ii не прийняли i втрете, вiн зрозумiв, що зарвався i тiльки Форестье може йому допомогти.

Тож вiн не нагадував бiльше про «Спогади африканського стрiльця», вирiшив бути гнучким та хитрим, коли так треба, та ревно виконував своi репортерськi обов’язки, сподiваючись кращих часiв.

Вiн познайомився з театральними та полiтичними лаштунками, коридорами та передвiтальнями державних дiячiв i депутатiв, з важливими обличчями в мiнiстерствах державних дiячiв i депутатiв, з важливими обличчями в мiнiстерствах та з похмурими фiзiономiями заспаних швейцарiв.

Мав постiйнi зносини з мiнiстрами, швейцарами, генералами, полiцаями, князями, сутенерами, куртизанками, послами, епископами, зводниками, шахраями, свiтськими людьми, шулерами, вiзниками, прислужниками в кав’ярнях та з багатьма iншими, став зацiкавленим, але байдужим до всiх приятелем, не вiдрiзняючи iх у пошанi, мiряючи iх на одну мiру, цiнуючи iх з одного погляду, бо бачився з ними всiма щодня й щогодини з тим самим намiром i розмовляв з ними всiма про тi самi службовi справи.

Невдовзi вiн став визначним репортером, певним у iнформацiях, хитрим, моторним, спритним, – справжнiм скарбом для газети, як казав пан Вальтер, що знався на спiвробiтниках.

Тим часом платили йому тiльки по десять сантимiв вiд рядка й двiстi франкiв утримання, а що життя на бульварах, по кав’ярнях та ресторанах коштуе дорого, то грошей вiн нiколи не мав i впадав у розпуку вiд злиднiв.

«Тут фокус якийсь е», – думав вiн, бачачи, що в декого з товаришiв не переводиться золото, але не мiг дорозумiтися, яких таемних заходiв вони вживають, щоб здобутись на такий добробут. І вiн заздро пiдозрював тут невiдомi й непевнi способи, якiсь послуги, цiлу вироблену систему контрабанди. Отже, йому теж треба викрити таемницю, пристати до мовчазноi спiлки й приеднатись до товаришiв, що дiляться без нього.

І ввечерi, дивлячись iз вiкна на потяги, вiн часто обмiрковував, на якi способи i йому б узятись.

V

Минуло два мiсяцi, заходив вересень, а швидка фортуна, якоi Дюруа сподiвався, щось дуже, на його думку, барилась. Найбiльше турбувався вiн непомiтнiстю свого становища й не добачав шляху, яким вибитись на верховини, де знаходять шанобу та грошi. Вiн нiби замкнений був у своему непомiтному репортерському дiлi, замурований у ньому невихiдно. Його цiнили, але поводились з ним вiдповiдно до його рангу.