Любий друг (збірник)

Як ся маеш?

– Дуже добре, а ти?

– І я не кепсько. Знаеш, з того дня ти менi двiчi наснився.

Дюруа пiдлещено посмiхнувся:

– Ха-ха, що ж це значить?

– Значить, що ти сподобався менi, щиглику, i ми знову почнемо дiло, коли тобi до серця.

– Сьогоднi, якщо хочеш.

– Гаразд.

– Добре, тiльки… – вiн завагався, трохи знiяковiвши вiд того, що мав казати, – тiльки цей раз у мене порожньо: в клубi був i програвся вщент.

Вона глянула йому у вiчi, почуваючи брехню iнстинктом i досвiдом повii, звиклоi до крутiйства та торгування чоловiкiв, i сказала:

– Брехун! Знаеш, не добре зi мною так поводитись.

Вiн нiяково посмiхнувся.

– Коли хочеш десять франкiв, так це все, що в мене лишилось.

Вона вiдповiла з некорисливiстю куртизанки, що задовольняе свою примху:

– Як знаеш, любий, я хочу тiльки тебе.

І, глянувши зачарованими очима на молодиковi вуса, вона взяла його руку й закохано на неi сперлась:

– Вип’емо спочатку гренадину. Потiм погуляемо трохи. Менi хотiлося б пiти з тобою до Опери, щоб показати тебе.

Вiн спав у неi допiзна. Уже розвиднилось, коли вийшов, i зараз же загадав купити «Французьке життя».

Тремтячою рукою розгорнув газету, але статтi його не було, i вiн стояв на пiшоходi, тоскно переглядаючи шпальти, надiючись знайти нарештi те, що шукав.

Прийшов додому й заснув, не роздягаючись.

Кiлька годин згодом вiн прийшов до редакцii i з’явився до пана Вальтера.

– Я дуже здивувався, пане, коли не побачив сьогоднi в газетi своеi другоi статтi про Алжир.

Директор пiдвiв голову й сухо вiдповiв:

– Я вiддав ii перечитати вашому друговi Форестье; вiн не ухвалив, треба переробити.

Дюруа обурено вийшов, не сказавши й слова, i влетiв до кабiнету свого приятеля.

– Чому ти не пустив сьогоднi мою статтю?

Журналiст курив, одкинувшись на спинку крiсла й поклавши на стiл ноги, каляючи закаблуками почату статтю. Вiн вiдповiв спокiйно, стомленим i далеким голосом, що доходив нiби з ями:

– Патрон ii не ухвалив i доручив вiддати тобi, щоб ти виправив.

І показав пальцем на згорнутi аркушi пiд прес-пап’е.

Дюруа вiд збентеження не змiгся нiчого сказати й забрав iх у кишеню. Форестье тим часом сказав:

– Сьогоднi пiдеш спочатку до префектури…

І зазначив, куди треба сходити й якi вiдомостi здобути. Дюруа вийшов, не спромiгшись на уiдливе слово, якого марно шукав.

Другого дня вiн знову принiс статтю. Йому знову було повернуто.