Любий друг (збірник)

Дюруа подумав, що вона по милостиню прийшла.

Тим часом нiкого не пускали. Хоч минуло вже бiльше, як двадцять хвилин.

Тодi Дюруа щось надумав i звернувся до швейцара:

– Пан Вальтер призначив менi побачення на третю годину, – сказав вiн. – У всякому разi, гляньте, чи немае тут мого друга Форестье.

Тодi його провели довгим коридором до великоi кiмнати, де четверо добродiiв сидiли й писали коло широкого зеленого столу.

Форестье стояв коло коминка й курив цигарку, граючи в бiльбоке. Вiн був дуже вправний у цiй грi й раз у раз наштрикував величезну самшитову кулю на дерев’яний гостряк.

– Двадцять два, двадцять три, двадцять чотири, двадцять п’ять.

Дюруа сказав:

– Двадцять шiсть, – i приятель його пiдвiв очi, не перестаючи мiрно махати рукою.

– А, це ти! Вчора я влучив п’ятдесят сiм разiв пiдряд. Тут тiльки Сен-Потен дужчий за мене. Бачив патрона? Нема нiчого кумеднiшого, коли той старий хрiн Норбер грае в бiльбоке. Роззявить рота, мов кулю хоче проковтнути.

Один iз спiвробiтникiв повернув до нього голову.

– Слухай, Форестье, я знаю, де продаеться чудове бiльбоке iз тропiчного дерева. Кажуть, воно iспанськiй королевi належало. Правлять шiстдесят франкiв. Це не дорого.

Форестье спитав:

– Де ж воно? – i, зрадивши на тридцять сьомому разi, розчинив шафу, де Дюруа побачив десяткiв зо два чудових бiльбоке, вишикуваних i занумерованих, як бездiлля в колекцii. Поставивши свiй прилад на звичайне мiсце, Форестье перепитав:

– Де ж ця коштовнiсть?

Журналiст вiдповiв:

– У бiлетера з Водевiля.

– Звичайно ж. Коли гарне, вiзьму. Зайве бiльбоке нiколи не зашкодить.

Потiм звернувся до Дюруа:

– Ходiмо зi мною, я проведу тебе до патрона, бо так ти нидiтимеш тут до сьомоi години.

Вони знову вернулись до приймальнi, де сидiли тi самi люди в тому самому порядковi. Коли з’явився Форестье, молода жiнка i стара акторка схопились i пiдiйшли до нього.

Вiн одвiв iх, одну по однiй, до вiкна, i хоч вони розмовляли якнайтихiше, Дюруа почув, що обом iм вiн казав «ти».

Потiм вони зайшли до директора крiзь оббитi повстю дверi.

Пiд виглядом засiдання Вальтер i дехто з тих добродiiв у пласких капелюхах, що Дюруа вчора бачив, уже цiлу годину грали в карти.

Пан Вальтер тримав карти й грав зосереджено, уважно й хитро, а противник його кидав, збирав i крутив у руках легкi барвистi листки гнучко та вправно, з умiлiстю досвiдченого гравця.