Любий друг (збірник)

 – І вже iншим тоном: – Найкращий i найближчий з наших друзiв, граф де Водрек.

Чоловiки вклонилися, дивлячись одне одному в вiчi, i Дюруа зразу ж почав прощатися.

Його не затримували. Вiн пробубонiв слова подяки, потиснув молодiй жiнцi руку, ще раз уклонився новому знайомцевi, що з його обличчя не сходив холодний i поважний вираз свiтськоi людини, i вийшов стурбовано, нiби дурницю якусь зробивши.

На вулицi йому стало сумно й неприемно, невиразна туга гнiтила його. Вiн пiшов просто, мiркуючи, звiдки взялася ця раптова меланхолiя, але причини добрати не мiг, тiльки суворе обличчя графа де Водрека, пристаркуватого вже, сивого, що виглядав спокiйно й недбало, як людина багата й самовпевнена, раз у раз спадало йому на пам’ять.

І вiн постерiг, що якраз поява цього невiдомого, урвавши чарiвну самотнiсть, до якоi його серце вже призвичаiлось, i справила на нього те холодне, безнадiйне враження, що виникае часом вiд дрiбниць, вiд слова якогось або догадки.

І ще йому здавалось, що чоловiк той теж, не знати чому, був невдоволений, заставши його там.

До третьоi години вiн не мав що робити, а була тiльки дванадцята. В кишенi його лишилось шiсть франкiв, i вiн пiшов поснiдати до Дюваля[5 - Дюваль – кухмiстер, який створив у Парижi цiлу мережу дешевих iдалень, що iснували з другоi половини XIX ст.]. Потiм блукав по бульвару, а коли дзвонили третю, iшов уже парадними сходами «Французького життя».

Кур’ери сидiли на лавцi й чекали, поскладавши руки, а за бюрком, схожим на кафедру, швейцар розбирав пошту, що допiру прибула.

Видовище було пишне, щоб викликати од вiдвiдувачiв пошану. Всi були добре одягненi, поважнi, гордовитi, шиковнi, як i личить у передвiтальнi великоi газети.

Дюруа спитав:

– Пана Вальтера можна бачити?

Швейцар вiдповiв:

– Пан директор на засiданнi. Почекайте трохи, будь ласка, – i показав на приймальню, де було вже повно.

Там були люди поважнi, пишнi, з орденами, i впослiдженi, що ховали бiлизну пiд сурдутом, застебнутим аж до шиi й розмальованим на грудях плямами, що нагадували обриси суходолiв та морiв на географiчнiй мапi.

Серед них було трое жiнок. Одна з них була гарненька, смiшлива, добре вдягнена й виглядала кокоткою; сусiдка ii, з трагiчним, зморшкуватим обличчям, теж була добре, але суворо вдягнена й мала в собi щось пошарпане, штучне, взагалi властиве колишнiм акторкам, якусь пiдробну молоду легковажнiсть, нiби згiрклу запашнiсть любовi.

Третя була в жалобi й сидiла в кутку з виглядом розпачливоi вдови.