Виховання почуттів

Другого дня вiн помiтив на роялi парасольку.

– А! Он навiщо грошi!

– Я, мабуть, верну ii, – легкодухо вiдповiв Фредерiк.

Прислужився йому випадок: увечерi дiстав вiн листа з жалобною облямiвкою, в якому панi Дамбрез, сповiщаючи про дядькову смерть, просила його вибачити, що змушена вiдкласти приемнiсть iз ним познайомитися.

Близько другоi години Фредерiк прийшов до редакцii газети. Замiсть чекати на нього i везти в своiм екiпажi, Арну виiхав ще напередоднi, бо йому кортiло подихати свiжим повiтрям.

Щороку, з появою перших листочкiв, рано-вранцi вирушав вiн на кiлька днiв пiдряд за мiсто, робив тривалi прогулянки по ланах, пив молоко на фермах, жартував iз селянками, розпитував про види на врожай i привозив iз собою в носовiй хусточцi пучки салату.

Нарештi вiн здiйснив давню мрiю – купив дачу.

Поки Фредерiк розмовляв iз прикажчиком, надiйшла мадмуазель Ватназ i дуже розчарувалася, що не застала Арну. Вiн, певно, затримаеться там iще днiв на два. Прикажчик радив iй «поiхати туди»; вона не могла поiхати, а написати листа боялась: раптом вiн десь пропаде! Фредерiк брався передати його до рук.

Вона швиденько написала цидулку i попросила вручити ii без свiдкiв.

Через сорок хвилин вiн був у Сен-Клу.

Будинок стояв на схилi горба, крокiв сто вiд мосту. Садову огорожу ховали два ряди тополь, широкий морiжок спускався до самого берега рiчки. Гратчаста хвiртка була вiдчинена, i Фредерiк зайшов.

Арну, простягтись на травi, бавився з котенятами. Ця розвага, видно, поглинула його цiлком.

Лист мадмуазель Ватназ похитнув його спокiйну рiвновагу.

– Хай йому чорт! Яка прикрiсть! Вона мае рацiю: доведеться iхати.

Тодi, засунувши послання в кишеню, вiн зробив собi приемнiсть похвалитися своiм володiнням. Вiн показав гостевi все: стайню, хлiв, кухню. Вiтальня була праворуч; за вiкнами, що виходили в бiк Парижа, тягнувся трельяж, повитий ломиносом. Раптом у них над головою розляглися рулади: панi Арну, гадаючи, що вона одна вдома, розважалася спiвами. Вона брала гами, трелi, арпеджiо.

Довгi ноти, здавалося, зависали в повiтрi, iншi стрiмко падали, неначе бризки водоспаду, i голос ii, проникаючи крiзь жалюзi, розривав глибоку тишу й линув у блакитне небо.

Нараз вона замовкла: прийшли сусiди, подружжя Удрi.

Потiм вона сама з'явилася на ганку, а коли ступала по схiдцях, Фредерiк побачив ii ногу. Панi Арну була в одкритих черевичках бронзовоi шкiри з трьома перехресними ремiнцями, що золотою решiткою окреслювались на тлi панчохи.