На розпутті

II

Другого ж дня обидва нашi приятелi пiшли надвечiр до Квiтковського.

Петро Квiтковський був ще зовсiм молода людина, йому було тiльки 23 роки – рiк минув, як вiн здав екзамена з унiверситету. Опрiч Ганни, у його не було нi братiв, нi сестер. Батько його, урядовець, умер, покинувши жiнцi з сином та з дочкою кам'яницю, з якоi вони могли так-сяк прожити.

Кiвiтковськi були здавна городяни i мало бачили село. Але старий небiжчик Квiтковський вважав себе за вкраiнського патрiота, хоч не ворухнув i пальцем, щоб чимсь той патрiотизм виявити, – то нiколи все було «за недосужностiю по должностi i за другими клопотами», як каже Возний[3 - Возний – персонаж з п'еси І.

Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819).], – то небезпечно. Та все ж старий Квiтковський мiг сказати про себе, що вiн «од рожденiя свого розположен к добрим дiлам», i це вiн виявив хоча тим, що мав десяткiв зо два вкраiнських книжок та Щевченкiв бюст у себе в кабiнетi та дав тi книжки прочитати своiм дiтям.

Квiтковський умер, як синовi було 20 рокiв, а дочцi 14. Обое вони зосталися з матiр'ю – цiлком пасивною жiнкою. Вона зовсiм не могла керувати дiтьми i завсiгди сидiла у своiх покоях, вiтаючи там знайомих чи розкладаючи пас'янси. Дiти зросли бiльш-менш самостiйно i пiшли ще далi тим напрямком, на який штовхнув iх батько своiми вкраiнськими книжками та Шевченковим бюстом. Працi в цьому напрямку досi не виявляли нiякоi: Ганна тим, що не мала на се ще й часу, а ii брат, може, й мав би час, та якось не мiг собi ладу дати.

Дiла ж у його було небагато: скiнчивши унiверситета, вiн незабаром добув собi лекцii в приватнiй гiмназii, вони давали йому невеликий заробiток i брали всього години три на день.

Гайденко та Раденко пiдiйшли до великого будинку i подзвонили. Дверi вiдчинив сам Петро Квiтковський – високий чепурний парубок, надзвичайно бiлявий (вiн удавсь у матiр) та ще й блiдий, – i повiв iх до себе в хату. В iй був чималий нелад та пил. Книжки купками лежали всюди.

– Сiдаймо тут, люди добрi, – промовив Квiтковський, – а як прийде людей бiльш, тодi перелiземо на ширше мiсце.

– Хiба ще хто мае прийти? – спитався Гайденко.

– Стрiвся сьогоднi з Давиденком та з Келишинським, казали, що зайдуть, – одмовив Квiтковський.

Украiнська студентська молодiж часто сходилася до Квiтковського поговорити або почитати. Квiтковський був симпатична людина, та й жив зовсiм самостiйно i мав зручну кватирю.