Стійкий принц. Дама-примара

Посейдон) – у давньоримськiй мiфологii бог – володар морiв, часто зображався у супроводi почту з морських божеств i мешканцiв глибин.]

Виринули на поверхню:

Плавниками, що об хвилi

Б’ються, нам ввижалось спершу

Те, що потiм обернулось

На вiтрила корабельнi.

Поступово наближався

Вавилон[17 - Вавилон – мiсто, де, за бiблiйними переказами, люди намагалися побудувати велетенську вежу, аби досягти неба. Розгнiваний Бог змiшав людськi мови i позбавив будiвничих можливостi порозумiтися, завадивши тим реалiзацii iхнього зухвалого намiру.

Серед творiв Кальдерона е також ауто «Вавилонська вежа» (La T orre de Babilonia, 1672), де розроблено цей бiблiйний сюжет. У переносному значеннi Вавилон – символ могутнього, але розбещеного мiста, «столицi грiха». У п’есi «Стiйкий принц» це слово вжито в значеннi: «безлiч», «скупчення».] той, i нарештi

Ми збагнули: не висячi

Це сади,[18 - Висячi сади, або сади Семiрамiди, царицi Вавилонськоi, – одне iз семи чудес Стародавнього свiту. Семiрамiда е персонажем п’еси Кальдерона «Дочка повiтря» (La Hija del A ire, 1653).

] а щогли й реi.

І тепер на власнi очi

Кожен бачив: безперечно,

То не чудиська, не хмари,

То – армада чужоземна.[19 - Армада – флот, велика кiлькiсть бойових кораблiв, що зiбралися або дiють в одному мiсцi.]

Ми дивились, як об судна

Хвилi билися шалено,

Здибленi, мов срiбнi гори,

Наче скелi кришталевi.

Я, угледiвши це диво,

Розвернув своi галери —

Інодi до перемоги

Нас приводить вчасна втеча —

І, оскiльки в тих широтах

Все я знаю достеменно,

В бухту увiйшов, сховавшись

Там за двi високi скелi.

Непомiченим лишившись,

Я перечекав нашестя

Сил, яких iще не знали

Море, i земля, i небо.

Пропливла повз нас армада.

Не вагаючись, за нею

Вийшов у вiдкрите море

Я, королю, обережно, —

Так менi кортiло взнати

Цiль ворожого маневру.

Справдились моi надii,

Бо допомогло нам небо:

Корабель один вiдбився

Вiд флотилii всiеi

І, пошарпаний вiтрами,

Ледь тримався на поверхнi.

Потiм я уже дiзнався:

Буря перед тим страшенна

Корабель той потрощила,

Не завдавши шкоди рештi.

Воду вичерпати з трюму

Намагалися даремно

Моряки; жбурляли хвилi

Безпорадне iх суденце,

І нiхто не знав напевне,

Чим скiнчиться ця халепа.

Пiдiйшов до них я ближче,

І вони, клянуся честю,

Хоч i упiзнали мавра,

Враженi були приемно:

Люди й вороговi радi

Інодi в годину смертi.