Малюк Цахес (збірник)

А тим паче, коли вип'еш чарчину, то легко втрачаеш глузд i мимохiть так поводишся, такi викидаеш коники, наче й справдi божевiльний. Повiрите, проректоре, менi аж у головi паморочиться, як згадаю про сiрого папугу.

– Ви що, жартуете? – перебив його проректор. – То ж був дiдок у сiрому плащi, архiварiусiв служник, що прийшов шукати студента Анзельма.

– Можливо, – вiдповiв реестратор Гербранд, – але мушу признатися, що менi таки моторошно: цiлiсiньку нiч щось дивно вило i свистiло.

– То я, – сказав проректор, – бо я дуже хроплю.

– Ну, може бути, – вiв далi реестратор, – але послухайте, шановний проректоре! Не без причини захотiв я вчоpa з вами трохи розважитись, та Анзельм усе менi зiпсував… Ви не знаете, о проректоре! Проректоре! – Реестратор Гербранд схопився, зiрвав хустину з голови, обняв проректора, палко потис йому руку, ще раз несамовито скрикнув: – О проректоре! Проректоре! – І, схопивши капелюха та палицю, вибiг швидко геть.

– Студент Анзельм i на порiг бiльше не посмiе до мене ступити, – сказав проректор сам до себе, – бо я тепер добре бачу, що вiн своiм тихим божевiллям геть збивав з пантелику найкращих людей.

Реестратор уже пропаща людина, а я поки що тримаюсь, але сатана, що так стукав, коли я був п'яний, може вдертися знову й почати своi витребеньки. Отож – apage satanas![21 - Геть сатану! (лат.)] Геть Анзельма!

Веронiка стала дуже задумлива, мовчазна, усмiхалась тiльки вряди-годи, i то якось дивно, а найбiльше любила бути на самотi.

– Їi Анзельм також наврочив, – злiсно сказав проректор сам до себе, – але добре, що вiн i на очi не показуеться.

Я знаю, вiн мене боiться, тому й не з'являеться. – Останнi слова проректор промовив зовсiм голосно.

У Веронiки, що була саме в кiмнатi, слова тi викликали сльози на очах, i вона, зiтхнувши, сказала:

– Ах, хiба ж Анзельм може сюди прийти? Вiн же давно сидить замкнутий у скляну сулiю.

– Як? Що? – скрикнув проректор Паульман. – Ох, боже мiй, ох, боже мiй, вже й вона верзе казна-що, як i реестратор.

І чим це все скiнчиться! От же проклятущий, мерзенний Анзельм! – І вiн негайно побiг по лiкаря Екштайна.

Лiкар усмiхнувся i лиш озвався:

– Гай, гай! – Але не приписав нiчого, тiльки додав ще таке: – Нервовi напади! Минеться само… Треба ходити на повiтря, гуляти, розважатися… пiти до театру… подивитися «Щасливця», «Празьких сестер»,[22 - «Щасливець», «Празькi сестри» – комiчнi опери нiмецького композитора Венцеля Мюллера (1767–1835).