Малюк Цахес (збірник)

]шiсть кокосових горiхiв i новi окуляри, еге ж, бо, як бачу, мерзенний кiт розбив вашi скельця.

– Завжди ваш, вельмишановний друже й покровителю! – вiдповiв дуже задоволений папуга, взяв редьку в дзьоб i вилетiв iз нею у вiкно, яке архiварiус Лiндгорст вiдчинив йому.

Потiм архiварiус взяв золотий горнець i гукнув:

– Серпентино, Серпентино!

І коли студент Анзельм, дуже зрадiвши з поразки пiдлоi перекупки, яка штовхала його до загибелi, глянув на архiварiуса, то знов побачив високу, величну постать князя духiв, що дивився на нього з невимовною ласкою i гiднiстю.

– Анзельме, – промовив князь духiв, – не ти, а ворожi стихii, що намагалися згубно вдертися у твою душу й вiдiрвати тебе вiд самого себе, виннi в твоiй зневiрi. Ти не зрадив своеi мети, будь вiльний i щасливий.

Блискавка пронизала все ество Анзельма, чудесна музика кришталевих дзвiночкiв залунала дужче й могутнiше, нiж будь-коли, всi фiбри, всi нерви його тiла затремтiли, але акорди дедалi голоснiше лунали по кiмнатi; скло, що ув'язнило Анзельма, розпалося, i вiн упав в обiйми коханоi, милоi Серпентини.

Вiгiлiя одинадцята

Проректор Паульман незадоволений тим, що в його родинi зчинилась така скаженина.

Як реестратор Гербранд став радником i в найлютiший мороз прийшов у черевиках та шовкових панчохах.

Веронiчине признання.

Заручини бiля миски з гарячим супом

– Але скажiть лише менi, найдорожчий реестраторе, як це нам учора той клятий пунш так у голову вдарив, що ми могли накоiти таких дурниць? – промовив проректор Паульман, увiйшовши вранцi другого дня до кiмнати, де ще й досi лежало повно череп'я, а посерединi в калюжi пуншу плавала перука, що злиплася в кучму.

Коли студент Анзельм вибiг учора звiдти, проректор Паульман i реестратор Гербранд лишились i, заточуючись, кружляли по кiмнатi, мов навiженi, стукались головами, поки Франя на превелику силу не вiдпровадила тата, що ледве тримався на ногах, спати, а реестратор Гербранд, не тямлячи себе, впав на софу, з якоi Веронiка втекла до спальнi.

Реестратор Гербранд, блiдий, пов'язавши голову синьою хусточкою, тужно стогнав:

– Ах, дорогий проректоре, не пунш винен, який мадемуазель Веронiка чудово приготувала, нi! То все через клятого студента сталося! Хiба ви не помiтили, що вiн уже давно mente captus?[20 - Божевiльний (лат.).] I хiба не знаете, що божевiлля заразливе? Пробачте на словi, але давне прислiв'я каже: до кого пристанеш, такий i сам станеш.