Малюк Цахес (збірник)

] i все минеться!

«Рiдко лiкар бувае такий говiркий, – подумав проректор Паульман, – просто-таки балакучий».

Минуло кiлька днiв i тижнiв, навiть мiсяцiв, як Анзельм зник, але i реестратор Гербранд також не приходив, коли це раптом четвертого лютого рiвно в полудень, о дванадцятiй годинi, вiн у новому модному вбраннi з найкращого сукна, в черевиках i шовкових панчохах, незважаючи на лютий мороз, iз великим букетом живих квiтiв у руцi зайшов до кiмнати проректора Паульмана, неабияк здивувавши його своiм виглядом.

Вiн урочисто пiдiйшов до проректора, церемонно обiйняв його i промовив:

– Сьогоднi, в день iменин вашоi любоi доньки, шановноi мадемуазель Веронiки, я хочу висловити все, що вже давно лежить у мене на серцi! Тодi, того злощасного вечора, коли я принiс у кишенi сюртука всi складники злощасного пуншу, я мав на думцi сказати вам одну приемну новину i радiсно вiдсвяткувати той щасливий день, бо вже тодi довiдався, що я номiнований у радники, а тепер я маю в оцiй кишенi i належний патент cum nomine et sigillo prinsipis.

[23 - За пiдписом i печаткою князя (лат.).]

– Ах, ах! Пане реестр… пане раднику Гербранде, хотiв я сказати! – промурмотiв проректор.

– Але тiльки ви, дорогий проректоре, – вiв далi новопризначений радник, – тiльки ви можете зробити мене дiлком щасливим. Я вже давно кохаю в душi мадемуазель Веронiку i можу похвалитися не одним приязним поглядом з ii боку, якi ясно свiдчать, що i я iй не осоружний. Одне слово, шановний проректоре, я, Гербранд, прошу руки вашоi любоi доньки, мадемуазель Веронiки, з якою я, коли ви не проти, невдовзi думаю одружитися.

Проректор з подиву сплеснув руками i скрикнув:

– Ай-яй-яй! Пане реестр… пане раднику, хотiв я сказати, i хто б мiг подумати! Ну, коли Веронiка й справдi вас кохае, то я з свого боку нiчого не маю проти; можливо, ii теперiшня меланхолiя – тiльки приховане кохання до вас, шановний раднику! Знаемо таке!

Тiеi митi зайшла Веронiка, блiда й засмучена, як завжди тепер бувала.

Радник Гербранд пiдiйшов до неi, вишукано привiтав ii з iменинами й вiддав пахучий букет квiтiв, а ще маленьку коробочку, з якоi, коли вона вiдчинила ii, сяйнула пара блискучих сережок. Раптом щоки ii зашарiлись, очi заблищали жвавiше, i вона скрикнула:

– Ах, боже мiй! Та це ж тi самi сережки, що я кiлька тижнiв тому надiвала i втiшалась ними!

– Як це? – мовив радник Гербранд трохи збентежено i ображено.