Лист незнайомої (збірник)

На вулицi вiн заховався за дровiтнею, щоб стежити, самому залишившись непомiченим, як це робили героi його книг про iндiанцiв. І десь за пiвгодини на його обличчi з’явилася задоволена посмiшка – мати i справдi вийшла з бiчних дверей iз букетом троянд у руках i в супроводi зрадника-барона.

Обое здавалися щасливими. Невже вони вже зiтхнули з полегшенням, радi, що втекли вiд нього i можуть залишитися наодинцi зi своею таемницею? Вони розмовляли й смiялися, збираючись на прогулянку лiсовою стежкою.

Тепер настав сприятливий момент.

Едгар вийшов широкими кроками з-за дров, нiби випадково опинившись на цьому мiсцi, i невимушено пiшов у iхнiй бiк, повiльно, дуже повiльно, аби досхочу натiшитися з iхнього збентеження. Обое були враженi i обмiнялися здивованими поглядами. Повiльно, з награною невимушенiстю, вiн пiдiйшов упритул i уважно подивився на них.

– Он ти де, Едi, а ми тебе шукали всерединi, – врештi сказала мати.

«Як нахабно вона бреше», – подумав малий. Але його губи не ворухнулися, надiйно зберiгаючи таемницю ненавистi.

Усi трое розгублено застигли на мiсцi. Кожен спостерiгав за iншими.

– Ну що ж, ходiмо, – розчаровано сказала мати i вiдiрвала з букета одну з троянд.

Їi нiздрi злегка тремтiли, а це завжди було ознакою роздратування. Едгар зупинився i зробив вигляд, нiби все це його не обходить, подивився у небо, зачекав, поки вони рушать iз мiсця, i пiшов слiдом. Барон зробив ще одну спробу позбутися його.

– Сьогоднi вiдбуваеться тенiсний турнiр.

Ти колись таке бачив?

Але Едгар тiльки зневажливо глянув на нього. Вiн не вiдповiв, а лише склав губи, нiби збирався засвистiти. Таким було його рiшення. Дитяча ненависть вишкiрила зуби.

Небажана поява хлопця стала для матерi та ii шанувальника важким тягарем. Вони йшли попереду нього, як в’язнi на прогулянцi пiд пильним оком охоронця – мiцно стиснувши кулаки. І хоча хлопець нiчого не робив, його присутнiсть з кожною миттю ставала все нестерпнiшою. Вiн раз по раз кидав на них пiдозрiливi погляди, вологi вiд слiз злостi, застиглих в очах, був лютим i похмурим.

– Іди вперед! – раптом наказала мати, роздратована його постiйним уважним прислуханням до розмови. – Не плутайся пiд ногами, це нервуе!

Едгар послухався, але через кожнi кiлька крокiв зупинявся, обертався i чекав на них, просвердлюючи iх уважним поглядом Мефiстофеля[22 - Мефiстофель – у християнськiй демонологii один iз семи дияволiв, дух сумнiву, злого посмiху.